В одному селі жив неймовірно дужий парубок, на ім’я Горан. Бувало, зранку підкине важку залізну палицю догори – тільки ввечері вона на землю повернеться. Або вирве дерево з корінням і починає перед односельцями вихвалятися, що нікого, мовляв, не боїться.
– Хіба є хтось дужчий від мене? – часто запитував Горан у матусі.
– Любий синку, – всміхалася жінка, – ніколи не хизуйся силою, бо у світі знайдуться люди, що й тебе за пояс заткнуть.
– Не може того бути! – сердився на мудрі слова парубок.
За деякий час Горан вирішив перевірити, чи справді хтось зможе його перебороти, й вирушив у світ. Довго йшов, допоки дістався широкої річки. Ступив у воду – глибоко,убрід не перейти. Коли це бачить: на протилежному березі чоловіки пшеницю косять. Звернувся тоді юнак по допомогу:
– Добродії, чи не підкажете, де тут міст?
Не зволікаючи, один із косарів простяг довжелезну лопату:
– Сідай, перенесу!
Парубок спритно скочив, і чоловік миттю переправив його на свій берег.
Не встиг юнак подякувати, як побачив дідуся, який затис пальцем одну ніздрю й дув. Здивувався Горан:
– Що то за диво таке?
– Якщо старий подує в обидві ніздрі, – пояснили косарі, – вітер усіх нас знесе.
Зрозумів тоді парубок, що опинився серед справжніх богатирів, і вирішив помірятися силою.
– Е, ні, – кажуть чоловіки, – навіщо боротися? Краще зроби добру справу: поверни сестру, яку викрав велетень. Тоді вважатимемо тебе за найсильнішого.
Радіючи нагоді виявити свої здібності, Горан вирушив на пошуки злодія.
Здолавши чималеньку відстань, побачив: біля річки сидить дівчина, а її викрадач спить, поклавши голову на камінь.
Підійшов хвалько та як дасть кривднику по потилиці. Злодій подумав, що то красуня пальцем торкнула, й ліниво перевернувся на інший бік. Але парубок не здавався. Тоді розбійник розплющив одне око та бачить: якийсь дивак на нього нападає. Злодій схопився, а хлопець мерщій тікати. Біжить бідолашний, аж курява з-під ніг здіймається. Коли це назустріч чоловік іде: дванадцять повних возів причепив до пояса, тягне їх і на сопілці грає.
– Допоможіть, – благає Горан, – врятуйте від злодія: он він уже наздоганяє.
Чоловік сховав хвалька за поясом і потягнув свої вози далі.
Аж ось і розбійник нагодився, заступив рятівникові дорогу та запитує:
– Чи не зустрічав нахабного парубка?
– Я нікого не бачив! – відповів чоловік. – Звільни шлях: дуже поспішаю.
– Та ні, бачив! – наполягає на своєму злодій.
– Коли так, то забирай його, – мовив добродій.
Але замість утікача розбійник отримав такого міцного щигля, що аж по землі покотився.
А чоловік почимчикував далі, зовсім забувши про захованого юнака. Ввечері, хотів сісти перепочити, аж тут і Горан обізвався:
– Ой, добродію, обережніше, не роздави!
Чоловік дістав парубка з-за пояса та поставив на землю. Горан, подякувавши своєму рятівникові, засоромлений подався додому. Відтоді хлопець більше ніколи не хизувався, бо зрозумів: на всяку силу знайдеться ще більша.
