Жила одна вдова. І був у неї син на ім’я Джуанін. Виповнилося йому тринадцять років, і захотів він поблукати світом – щастя пошукати.
– Малий ще! – Заявила йому мама. – Коли змужнієш і ударом ноги повалиш сосну за нашим будинком, тоді й можеш вирушати.
І ось тепер щоранку Джуанін біг до дерева і щосили бив у нього обома ногами.
Дерево лишалося нерухомим.
А хлопчина відлітав і падав на спину. Вставав Джуанін, обтрушувався і йшов ні з чим.
Одного чудового ранку зібрався він з силами і вдарив по стовбуру. Дерево нахилилося і впало.
Покликав Джуанін маму. Подивилася вона на дерево і каже:
– Так, сину, тепер можеш іти, куди тобі завгодно.
Джуанін попрощався з матір’ю і вирушив у дорогу. Ішов він, ішов і дістався міста. А король у цьому місті мав коня на ім’я Ронделло. Ніхто не міг його приборкати. Сміливцям вдавалося проскакати на цьому коні лише кілька метрів, і він одразу ж скидав вершника на землю. Джуанін помітив, що кінь дуже боїться власної тіні. Юнак зголосився об’їздити Ронделло.
Став він гладити коня, ласкаво називати його ім’я і раптом скочив у сідло і вивів Ронделло надвір, намагаючись їхати прямо назустріч сонцю.
Ронделло не бачив своєї тіні і йшов спокійно. Натягнув юнак поводи, пришпорив коня і помчав. Незабаром кінь став смирним і слухняним, але нікому не давав на себе сідати, окрім Джуаніна. Король узяв Джуаніна на службу і так полюбив, що інші придворні почали заздрити йому. І почали вони думати, як би його позбутися.
Король мав дочку. Кілька років тому її викрав злий чарівник Тіло-без-душі. З того часу ніхто не знав, де вона.
Прийшли придворні до короля і сказали, ніби Джуанін вихвалявся, що може звільнити його дочку. Король одразу ж покликав до себе Джуаніна. А хлопець уперше чув про це. Але в короля навіть очі потемніли від гніву. – Чи ти звільниш мою дочку, чи я накажу відрубати тобі голову!
Джуанін звелів принести іржавий меч, що висів у нього на стіні, осідлав Ронделло і вирушив у далеку дорогу.
Зустрівся йому лев і наказав зупинитися. Злякався Джуанін, але бігти – соромно. Зійшов він з коня і питає, чого леву завгодно.
– Нас четверо: я, пес, орел і мурашка, – відповідає лев. – Потрібно розділити тушу осла; у тебе є меч, розрубай її і поділи між нами.
Джуанін трохи подумав, а потім віддав голову осла мурасі:
– Бери! Вона буде тобі гарним будинком, а всередині ти знайдеш стільки їжі, скільки захочеш.
Потім віддав псові ноги:
– Ось! Гризи на здоров’я!
Потім вирізав нутрощі і віддав орлу:
– Неси цю поживу до себе на верхівку дерева.
Тушу осла Джуанін віддав леву – той був найбільшим і чекав своєї частки.
Потім Джуанін скочив на коня і збирався їхати далі. Раптом чує: кличе його лев.
– Правильно ти нас розсудив, послужив нам добру службу. І ми хочемо віддячити тобі. Візьми цей кіготь. Одягнеш його на палець – станеш найсильнішим левом на землі.
– Ось мій вус, – сказав пес. – Вставиш його у свої вуса – станеш найшвидшою собакою на світі.
– Ось перо з мого крила, – додав орел. – З ним ти станеш найсильнішим орлом, який тільки літав під хмарами.
– А я дам тобі одну з моїх лапок, – сказав мурашка. – Пристав її до свого тіла – і станеш таким маленьким мурашкою, якого не можна роздивитися навіть у збільшувальне скло.
Джуанін подякував усім, взяв подарунки та поїхав. Тільки не знав він, вірити в їхню чарівну силу чи ні. Над ним могли ж і пожартувати. Від’їхав Джуанін подалі і вирішив спробувати. Спочатку перетворився на лева, пса, орла та мураху, потім на мураху, орла, пса та лева. Потім орла, мураха, лева і пса і знову на пса, мураху, лева і орла.
Так він повірив у чарівну силу подарунків. І поскакав далі.
Щойно скінчився ліс, побачив юнак озеро і посеред нього – замок. Це був замок злого чарівника Тіло-без-душі. Джуанін перетворився на орла і злетів на карниз перед зачиненим вікном. Потім перетворився на мураху і проповз у середину. Потрапив до спальні, де на ліжку спала принцеса. Джуанін-мурашка заходився ходити прямо по її щоці.
Нарешті принцеса прокинулася. Зняв він з свого тіла мурашину лапку, і дочка короля побачила перед собою прекрасного юнака.
– Не бійся, красуне, – прошепотів Джуанін. – Я прийшов визволити тебе! Потрібно дізнатися у чарівника, де його смерть.
Коли злий чарівник з’явився в спальні, Джуанін знову перетворився на мураху. Принцеса лагідно зустріла чарівника, посадила поряд із собою, поклала його голову до себе на коліна і сказала:
– О! Я знаю, що твоє тіло без душі, і ти не можеш померти. Але мене лякає думка: раптом хтось дізнається, де схована твоя душа!
– Я скажу тобі, де моя душа. Ти ж у мене за сімома замками і ніколи нікому не відкриєш таємницю. Щоб убити мене, потрібен лев, який би переміг чорного лева в моєму лісі. Якщо чорного лева убити, з нього вискочить чорний пес, і наздогнати його може тільки найшвидший пес у світі. З убитого чорного пса вилетить чорний орел. У чорному орлі – чорне яйце. Хто розіб’є це яйце об моє чоло, той випустить з нього мою душу, і я помру.
Джуанін чув цю розмову і виповз на карниз. Там він знову став орлом і полетів у ліс. У лісі він перетворився на лева і почав нишпорити в хащах, поки не знайшов чорного лева.
Кинувся чорний лев на лева-Джуаніна. Але недаремно Джуанін був найсильнішим левом у світі, він роздер чорного.
А у злого чарівника в цей час запаморочилося в голові.
З чорного лева вискочив чорний пес і кинувся тікати, але Джуанін перетворився на найшвидшого пса на світі і наздогнав чорног. Вчепилися вони один в одного, і чорний пес спустив дух.
А злому чарівнику стало так погано, що він ліг у ліжко.
З пса вилетів орел, але Джуанін перетворився на найсильнішого орла на світі. Вони закружляли в небі, роздираючи один одного пазурами, доки чорний орел не впав на землю. Злого чарівника затрясла лихоманка.
Джуанін знову перетворися на людину і витягнув з орла чорне яйце. Подався до замку і віддав яйце дочці короля.
– Як ти його дістав? – Вигукнула дівчина. – Справа ця неважка! Тепер все залежить лише від тебе.
Принцеса увійшла до кімнати злого чарівника і питає:
– Як ти себе почуваєш?
– О-о-о… Хтось хоче моєї смерті!
– Випий бульйон. Чекай, я тільки покладу в бульйон яйце. Це дуже корисно.
І королівна розбила чорне яйце об його чоло. В ту ж мить чарівник Тіло-без-душі і розлучився з життям.
А Джуанін привів до короля його дочку. Принцеса стала дружиною Джуаніна і всі були дуже щасливі.
