В’єтнамська казка
Колись давно жив бідний музикант Тохей. Нічого хлопець не мав, окрім старенької хатини та чарівної сопілки. . Щовечора награвав такі чудові мелодії, що їх, затамувавши подих, слухав увесь світ.
Одного дня під вербою парубок виконував чудову пісню. Аж ось прилетіла біла голубка, сіла на плече й почала тихенько воркотіти. Здивувався юнак, дивиться на пернату красуню й боїться навіть поворухнутися. Потім виніс скибочку хліба, аби пригостити:
– Їж, маленька, мабуть, здалеку прилетіла.
Позбирала пташка крихти й полетіла.
А рано-вранці до оселі Тохея підійшла неймовірно вродлива дівчина.
– Я – сирота. Прийми до себе, допомагатиму по господарству.
– Не солодко житиметься в мене, – каже музикант, – адже в оселі самі злидні.
– Не хвилюйся, – всміхнулася дівчина.
Зайшла красуня до хати, поприбирала, наготувала вечерю, а потім дістала шовкові нитки й полотно та почала вишивати картину.
За кілька днів віддала хлопцеві роботу й каже:
– Віднеси до королівського палацу. Як сподобається володарю – придбає, і матимемо за що жити.
Приніс Тохей рукоділля до правителя.
– Хто створив таку красу? – вражено поцікавився король.
– Моя служниця, – відповів парубок.
Позаздрив багач юнакові, забажавши переманити дівчину. Отож дав жменю золота й вигадав нове завдання:
– Коли служниця така майстриня, хай сплете із соломи золотий килим. А як не впорається з роботою, заберу в палац.
Зажурився бідолашний, іде додому й мало не плаче.
– Що трапилося? – цікавиться красуня.
Розповів усе музикант.
– Не журися, – каже дівчина, – лягай спати, а завтра віднесеш королю золотий килим.
Здивувався хлопець, приніс мішок соломи, й узялася майстриня до роботи.
Дивиться бідняк і очам не вірить… Солома перетворюється в руках красуні на золоті нитки.
Наступного дня килим був готовий. І юнак поніс дивовижне рукоділля королю.
Насупився правитель, побачивши казкову красу:
– Хай тепер змайструє такий барабан, який би сам грав.
– Хіба ж це можливо?! – сплеснув у долоні бідняк.
– Хочу, щоб було можливо! – вередливо пробубонів багач.
Іде додому Тохей сумний-сумний.
– Що загадав король? – усміхається красуня.
– Змайструвати барабан, який би сам грав.
– Це неважко! – засміялася дівчина. – Принеси мені тільки десяток бджіл із вулика.
Парубок виконав прохання красуні. І дівчина змайструвала інструмент, напустивши туди комах.
Приніс наступного дня Тохей барабан і поклав перед володарем: а в інструменті наче весілля справляють – усе там стукає, гуде, шумить…
Здивувався король і ще більше насупився:
– Гаразд, хай тоді виконає останнє прохання та принесе мені в торбині хуртовину, сніг і мороз. Хочу бути володарем усіх небесних сил.
Злякався музикант, іде додому й не знає, що казати бідолашній дівчині.
– Не журися, господарю, – каже юнка, – повернися до правителя і скажи, що на таке завдання потрібен тиждень.
Прийшов Тохей до володаря й ледве випросив три дні.
– Що ж, – каже красуня, – спробую встигнути.
Перетворилася на білу голубку й піднялася в небо. Упізнав тоді музикант ту пернату, що прилітала колись до нього послухати пісень.
Минув день, другий, третій – немає дівчини-голубки. Зажурився хлопець. Почав хвилюватися за красуню.
Аж ось четвертого дня прилетіла білокрила на світанку й тихенько постукала у віконечко.
– Прокидайся, парубче, неси королю гостинці, – заворкотіла й дала музиканту три торбинки – з хуртовиною, морозом і снігом.
Прийшов юнак до королівського палацу, а володар аж по ґанку бігає, так не терпиться насміятися з бідняка-музиканта.
Простягнув Тохей подарунки, коли це де не візьмися сильний вітрисько, вихопив у короля подарунки, випустив на волю й почалася справжня буря: сніг мете, мороз лютує, а хуртовина аж свище.
Злякався вередун і просить у бідняка:
– Забери свої подарунки – й більше ніколи не турбуватиму ні тебе, ні дівчину.
Тієї миті прилетіла біла голубка, затріпотіла крильцями, заворкотіла – негода і стихла.
Узяв щасливий хлопець пернату на руки й поніс додому. А за кілька днів справили музикант із красунею весілля й жили довго та щасливо.
