В тих місцях, де нога людська не ступала, жило троє братів. Старшого звали Шунь Фин-ер — «Велике вухо». Десь там за тисячу верст вітер шелесне травою, а він уже чує. Другого звали Цянь Лі-янь — «Тисячоверстий зір». Він міг бачити, що діється за тисячу верст навкруги. Найменшого звали Чан Цзяо-чань — «Довгоногий». Одним кроком він міг переступити через високу гору чи перейти ріку. Жили собі брати тихо та мирно, і їх ніхто не чіпав.
Побачив злий дух з неба, що брати так гарно живуть, завидки його взяли, і почав він гадати, як би згубити їх.
Придумав злий дух наслати на братів повінь, щоб потопити їх. Шунь Фин-ер зразу прочув про це і каже братам:
— Буде повінь! Треба якось рятуватись, та куди втекти?
— Там за хмарами я бачу високу гору. Брате Чан Цзяо-чань, перенеси нас туди! — сказав Цянь Лі-янь.
Один брат схопився за праве плече найменшого брата, другий — за ліве; Чан Цзяо-чань зробив десять кроків у тому напрямі, куди показав середній брат, і вони опинилися далеко за хмарами, на вершині високої гори.
Наче лютий звір, накинулася повінь на землю, під водою зникли гірські перевали, високі вершини, а вода все прибуває тв прибуває. Ось води по коліна Довгоногому, по живіт, по груди, але далі підніматись вона не могла, бо затопила б палац злого духа, що височів серед хмар. Здався злий дух і наказав воді відступити в море.
Але не заспокоївся на цьому злий дух. Коли знявся великий вітер, він пустив на братів вогонь, щоб спалити їх. В ту ж мить Цянь Лі-янь помітив небезпеку і говорить братам:
— Брати! Пожежа йде, треба якось рятуватись. Та куди тікати?
— Сьогодні вітер дутиме на південний схід. Давайте, братове, тікати на північний захід, от і втечемо від пожежі,— каже Шунь Фин-ер — Велике вухо.
Узяв братів Чан Цзяо-чань і поніс, куди старший брат показував. Прийшли вони на північно-західне плоскогір’я. Від вогню розжарилося півнеба, а вітер дедалі дужчає, а вогонь розгоряється, вибухає каміння, палає земля, аж до самого моря. Брати бачать, як пожежа пішла на південний схід, та радіють, що врятувалися, і ще рідніші стали один одному.
Не вгамувався злий дух. Все міркує, як би йому братів згубити. Покликав він свою дочку, наказав їй стати сизою голубкою і летіти туди, де живуть брати.
Прилетіла голубка в лісок, де найстарший брат рубав дрова, витягла шию і ну воркувати, аж поки той кинув роботу і прислухався.
— Брате Шунь Фин-ер, ти такий хороший чоловік, такий талановитий, якби не твої вуха, то твої брати або у воді б потопились, або у вогні б згоріли,— почала вона.
— Воркуєш ти, голубко, гарно, а от слова твої слухати неприємно,— відповів старший брат і знову взявся до роботи. Нарубавши дров, він ліг під деревом і заснув.
Голубка нещиро зітхнула і полетіла до колодязя, ,з якого Цянь Лі-янь брав воду. Вона сіла поблизу і почала воркувати, аж поки середній брат присів і став слухати.
— Брате Цянь Лі-янь, ти такий хороший чоловік, такий талановитий, якби не твої очі, то брати твої давно б у воді потопились або у вогні згоріли,— почала вона.
— Талановитий чи не талановитий, голубко, а ми все ж таки брати.
— Брате Цянь Лі-янь, в тебе таке добре серце, ти такий дбайливий, та ба, брати твої… ох! — тут голубка тяжко зітхнула,— не цінують вони тебе!
— А що ж вони про мене кажуть?
— Та кожний з них говорить, що якби не він, то тебе б давно акула з’їла або на вогні б ти спікся.
— Ех, брати, брати! Які ви безсовісні! Ну, нічого, поживемо — побачимо.
Він знову взявся до роботи, а коли набрав води, ліг біля колодязя і заснув.
Зітхнула голубка нещиро і полетіла до Чан Цзяо-чаня, що саме сидів на березі і мив ноги. Сіла вона на гілку і почала воркувати.
— Голубко, ти так гарно воркуєш!— сказав він їй.
— Дорогий брате Чан Цзяо-чань! Які чудові в тебе ноги!
— Що тут чудового? Краще поворкуй ще, люба пташко.
Поворкувала голубка ще трохи, потім схилила голівку і сором’язливо промовила:
— Це для тебе, для твоїх братів не співала б…
— Чому, люба пташко?
— Вони такі невдячні, а в тебе, брате, серце ніжне, душа привітна, вдача хороша і ти… ти такий вродливий.
— Не говори на людей такого, моя пташко!
— Брате Чан Цзяо-чань, вони кажуть, що без них давно б тебе акула з’їла або у вогні б ти спікся і що тебе треба прогнати. Тільки не кажи, що я тобі про це розповіла, мій брате Чан Цзяо-чань.
— Та без мене їх би самих акула з’їла або вони на вогні б попеклись! — сердито закричав найменший брат і, не домивши ніг, побіг шукати середнього брата.
Не встигли вони перекинутися десятком слів, як розпочалася сварка. Почув старший брат крик і прибіг їх мирити.
— Досить обманювати нас! — закричали брати, побачивши Шунь Фин-ера, і почали вимагати розподілу майна. Старший брат умовляв то одного, то другого, потім сів і заплакав.
Чан Цзяо-чань забрав свою частину майна і за хвилину вже був за дві тисячі верст. Цянь Лі-янь також зайшов далеченько. Вони думали, що чим далі будуть один від одного, тим краще житиметься їм.
Коли злий дух знову наслав повінь, Шунь Фин-ер швидко почув про це, та братів не було біля нього. Цянь Лі-янь хоч і бачив за далекими хмарами високу гору, але не знав, що іде повідь, та й молодшого брата не було поряд. А Чан Цзяо-чань без братів ні про повідь не знав, ні гори не бачив.
Так злий дух переміг братів.
