Давно колись у провінції Кінукі жив собі парубок, непросипущий п’яниця. Рідний дядько вболівав за нього і безперестану дорікав йому, але марно – парубок і вдень і ввечері сидів у шинку.
Якось дядько подався в сусіднє село. Коли переходив місток через річечку, побачив у воді щось темне. То була людина. Пожалів її дядько, витяг із води, дивиться – аж то його горопашний небіж.
– От бачиш, до чого ти докотився! А я ж тебе попереджав: покинь пити! Якби оце я тут не йшов і не витяг тебе, ти був би вже на тому світі. Невже ти цього не розумієш? – почав вичитувати йому дядько.
– Дядечку, все лихо в тім, що сьогодні я недопив! – відповів небіж.
– Що ти мелеш! – вигукнув розгніваний дядько і схопив небожа за барки.
– Не сердьтеся, дядечку! Я завжди випиваю літр, і тоді цей місток мені в очах потроюється. Я вибираю середущий і безпечно проходжу по ньому. А сьогодні в мене забракло грошей, і я випив удвічі менше. Тож місток у моїх очах подвоївся, а не потроївся. Я розгубився, не знав, на який ступити – от і впав у воду.
Кажуть, дядько теж розгубився і не знайшов слів для відповіді.
