Жили колись на світі фермер з дружиною, і була у них одна-єдина дочка. До неї залицявся якийсь джентльмен. Щовечора він приходив до них в гості і залишався вечеряти, а дочку посилали в льох за пивом. Ось якось раз спустилася вона в льох і почала цідити пиво в глечик, а сама глянула на стелю. І що ж вона побачила – в балку сокира застромлена. Вона там, напевно, давним-давно стирчала, та вона її раніше чомусь не помічала. І ось почала вона думати та роздумувати:
«Не до добра тут сокира стирчить! Ось одружимося ми, і буде у нас синок, і виросте він великий, і спуститься в льох за пивом, як я зараз, а сокира раптом впаде йому на голову і уб’є його. Горе-то яке буде!»
Поставила дівчина на підлогу свічку і глечик, сіла на лаву і почала плакати.
А нагорі вже думають: що трапилося, чому вона так довго цідить пиво? Ось мати спустилася в льох, подивитися, що з донькою сталося; бачить – сидить дочка на лаві і плаче, а пиво вже тече по підлозі.
– Що з тобою? – питає мати.
– Ой мамцю! – каже донька. – Тільки подивися на цю страшну сокиру! Ось одружимося ми, і буде у нас синок, і виросте він великий і спуститься в льох за пивом, а сокира раптом впаде йому на голову і уб’є його. Горе-то яке буде!
– Ой господи, і правда, горе велике! – каже мати; сіла поруч з донькою і теж плаче.
Трохи згодом і батько стривожився: чого це, думає, вони не повертаються? Поліз в льох подивитися, куди його дружина з донькою поділися, спустився і бачить – сидять обидві і плачуть в три струмки, а пиво по підлозі тече.
– З чого це ви? – питає.
– Та ти тільки подивися на цю страшну сокиру, – каже мати. – Ну як наша дочка вийде заміж, і народиться у неї синок, і виросте він великий і спуститься в льох за пивом, а сокира раптом впаде йому на голову і уб’є його. Ось горе буде!
– Боже ти мій! І правда, горе, – каже батько; сів поруч з жінками і теж сльозами залився.
