За старих часів жили в дрімучому лісі в одному барлозі три ведмеді. Вночі вони тинялися лісом, а вечорами всі троє рятувалися від спеки в барлозі. Найбільшим і найсильнішим серед них був ведмідь з білою плямою на грудях. Замість м’яча він перекочував величезні, завбільшки з мідний казан, каміння. І не було від нього спокою іншим звірам.
Якось він ухопив лисицю за хвіст і почав крутити її з сторони в сторону. Заступилися за неї інші ведмеді:
— Лисиця ж нам поганого нічого не робила. Відпусти.
— А хай вона скаже, що шануватиме мене, тоді відпущу,— сказав білогрудий ведмідь і ще дужче крутнув лисицю за хвіст.
— Відпусти мене, дядечко ведмідь, я тебе поважатиму! — заплакала лисиця.
— Так,— сказав задоволений ведмідь.— Тепер лисиця мене поважатиме!
Другим разом він упіймав вовка. Став заламувати йому лапи, смикати за вуха. Два інші ведмеді знову заступилися:
— Вовк нас не чіпав. Відпусти його!
— А от нехай скаже, що мене поважатиме. Тоді відпущу,— загарчав білогрудий ведмідь.
Боляче було вовку, і він почав благати:
— Дядько ведмідь, я тебе поважатиму!
А ведмідь каже своїм товаришам:
— Тепер мене й вовк шанує! Два інші ведмеді кажуть йому:
— Тепер і лисиця і вовк ненавидітимуть тебе, і ніколи вони не поважатимуть тебе. Тому що ти перед ними силою своєю хвалився і мучив їх даремно.
— Ще як поважають! Ось побачите.
Посварився білогрудий ведмідь зі своїми товаришами та пішов жити окремо. Довго тинявся він один лісом. І раптом зустрів цілу зграю вовків, серед яких був той самий, якого він образив напередодні.
І сказав той вовк:
— Пам’ятаєш, як ти наді мною знущався? Ось ми зараз усі разом накинемося на тебе.
Злякався ведмідь вовчої зграї і зі страху заліз на самий вершечок товстого дерева. Постояли вовки під деревом і пішли.
Ведмідь обережно спустився з дерева і, озирнувшись, пішов далі. Раптом назустріч йому вибігла лисиця, та сама, яку він за хвіст тягнув:
— Дядечку ведмідь, кого це ви так злякалися? — питає лисиця.
— Від вовків рятуюсь,— сказав білогрудий ведмідь, ледве переводячи подих.
— Ой, тоді швидше біжи он туди, бо в лісі інша вовча зграя нишпорить.
Пішов ведмідь у той бік, куди йому показала лисиця та провалився в болото. А лисиця зупинилася поруч, засміялася і каже:
— А пам’ятаєш, ведмідь, як ти мене нізащо мучив? Ось я тебе й провчила за це!
Довго білогрудий ведмідь борсався в болоті, нарешті вибрався. І поплентався, до барлогу. Зустріли його два інші ведмеді, питають:
— Що це з тобою сталося? Відповідає білогрудий:
— Спочатку мене вовки цілою зграєю мало не загризли. Заліз на дерево, а то б не врятувався. Потім лисицю зустрів. Вона мене в болото заманила.
— Ну ось,— сказали йому ведмеді,— тепер ти, мабуть, зрозумів, що силою поважати нікого не заставиш.
