Розповідають, що в незапам’ятні часи один купець, повертаючись з далеких мандрів, купив осла самого товстого і самого дурного. Взяв його в човен і привіз на батьківщину. Тут випустив на волю – пастися.
Незабаром осла побачив тигр. Подумав, погадав і вирішив: «Цей великий, жирний звір – напевно, дракон. Дуже вже довгі в нього вуха! » Заховався в лісі і став потихеньку поглядати. Раптом осел підняв голову і закричав. Рев пролунав страшний. Тигр перелякався, відбіг подалі: думав, що осел його з’їсть. Довго сидів у кущах, тремтів від страху. Потім виглянув: осел ходить по лузі, травичку щипає. Тигр підбадьорився, підповз ближче. Нічого не сталося! Тоді він вийшов на галявину і нявкнув тихенько. Осел розлютився: заплескав вухами, закричав.
«Е-е, та ти, видно, дурний, якщо сердишся через дрібницю!» – подумав тигр і нявкнув ще раз.
У страшному гніві осел почав брикатися.
– Ага, – вигукнув тигр, – не багато ж в тобі толку. Одна дурість та впертість. – Стрибнув на осла і загриз його.
І до сих пір осли сердяться даремно, а коли почнеш їх заспокоювати – брикаються. З цієї прикмети ослів і впізнають.
