Був у однієї жінки синок на ім’я Перікін, тямущий не по роках. Раз мати йому й каже:
— Пора б тобі, синку, навчитися якогось ремесла стати на ноги. Що тобі до серця?
— Я б у чарівники пішов. Дуже мене цікавить магія.
Знайшла мати чарівника.
— Візьмеш, — питає, — сина в учні?
— Візьму, – відповідає, – але з однією умовою.
— Це з якою?
— А ось з якою: якщо за рік прийдеш ти за сином, але його не впізнаєш, залишиться він в мене назавжди.
— Будь по твоєму, — погодилася жінка.
Ось настав час, перетворився Перікін у голуба, полетів потайки до матері та й каже:
— Як прийдеш за мною, чарівник перетворить усіх учнів на голубів. Насипле він на підлогу пшона, голуби кинуться його клювати! Я ж до зерна не буду торкатися. Пострибаю, покружу навколо, та й годі. Запитає вчитель, чи впізнала ти мене, ти покажеш на самого непосидючого.
Прийшла мати до чарівника, показав він їй зграйку голубів і питається:
— Один із цих голубів — твій син. Скажи, який?
— Та той, що все підстрибує. Догадатися легше легшого, йому й хлопчиськом на місці не сиділося.
— Твоя правда, сеньйора. Забирай його собі, він тепер у чаклунстві більше мого тямить.
Прихопив Перікін із собою найкращу чаклунську книгу чарівника і каже матері:
—Тепер моя чаклунська книга, допоможе нам розбагатіти. Завтра ярмарок. Обернусь я на корову, а ти продай її за півтори сотні дукатів. Та дивись, не віддай дзвіночок: у ньому я і сховаюся.
Привела мати корову на ярмарок, підходить покупець та прицінюється:
— Скільки візьмеш за корову, голубонько?
— Півтори сотні дукатів, без дзвіночка: він не продається.
— Домовилися.
Повернувся селянин із коровою до себе, відвів її до стайні. Приходить уранці дати їй сіна, а рябої слід простиг.
— Тепер я на коня перетворюся, — каже Перікін. — Веди його на ярмарок і проси триста дукатів. Тільки вуздечку збережи, в ній я й сховаюсь.
Тим часом помітив чарівник пропажу чаклунської книги і одразу збагнув:
— Не інакше, справа рук Перікіна. Завтра ярмарок, цей шахрай напевно туди з’явиться. Подивимося, хто з нас хитріший.
Прийшов він на ярмарок, бачить — мати Перікіна коня продає.
— Скільки, — питає, — візьмеш за коня?
— Триста дукатів.
— На тримай.
— Так, але вуздечка не продається! — схаменулась жінка.
— Я купив його з вуздечкою.
— Ні!
— Так!
А тут як раз суддя повз проходив: він сказав, що чарівник правий. А той скочив на коня, хльоснув його батогом і вигукнув:
— Ну, тримайся, Перікін! Заплатиш мені за книгу!
Звелів він синам відвести коня в стійло і суворо заборонив його годувати і знімати з нього вуздечку. Але кінь так жалісно мотав головою і ворушив губами, що діти змилувалися:
— Бідолаха! Погано йому в вуздечці! Давай її знімемо!
Не встигли вони зняти вуздечку, обернувся кінь у рибу і бульк у річку.
Побачив це чарівник, обернувся змією і в погоню. Риба і між каменями ковзала, і в водоспади кидалася, але не втікла від змії: та наздогнала її біля самого млина.
Обернулась тут риба у голубку, а змія орлом стала, тоді голубка комашкою обернулася і влетіла у віконце до принцеси. Став Перікін знову людиною та й каже красуні:
— Перетворюсь я зараз на перстень на твоїй руці. Увійде сюди чоловік, попросить віддати перстень, ти не переч, перстень з пальчика зніми і кинь об підлогу, хай на шматочки розлетиться! Наступи на найбільший уламок, а як він ворухнеться, прибери ногу.
Перетворився Перікін на перстень і стриб принцесі на пальчик. Увійшов тут чоловік: віддай, каже, принцеса, перстеник. Та перстень йому простягла, та випустила, воно об підлогу вдарилося і розлетілося на шматочки, а принцеса на найбільший уламок і наступила.
Перетворився чоловік на курку і ну скалки клювати. Тут уламок під принцесою ногою ворухнувся, обернувся лисицею і з’їв курку.
Перікін знову людиною став, оженився з принцесою, і вони стали жити-поживати і добра наживати.
