У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на літні канікули приїхали до неї в гості.
Рада бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся варить смачний-пресмачний борщ.
Зварила бабуся борщ – зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та ось біда… Забувати стала. Поки варила – двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:
– Ачи солила – й не пам’ятаю… Стара вже… Ось сіль у сільниці – додавайте собі до смаку.
З’їли дівчатка по ложці борщу. Ой, який же солоний! Перезирнулися між собою, усміхнулися непомітно. Ложка за ложкою – виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі. А вона радіє.
– А чи солила ж я борщ? – питається бабуся.
– Ми й не помітили, – каже Ніна. – Такий смачний, що про сіль і не подумали.
– Значить, солила, – полегшено зітхнула бабуся. – А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.
Добре, бабусю, – і знову перезирнулись. І непомітно всміхнулись.
