Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.
Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться – сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад.
“Що ж його робити? – думає Андрійко. – Злізати з шовковиці – струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє”.
Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.
Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:
– Чому це ти сидиш на дереві, внучку?
– Боюся струсити на вас краплі, дідусю…
– Злазь, Андрійку…
Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці. Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. “Чому це дідусь такий добрий сьогодні?” – з подивом подумав онук.
