В Оленчиної матусі народився хлопчик. Радіє Оленка: тепер у мене є братик.
Прокинулася вночі Оленка, бачить – схилилась мама над колискою та й співає колискові.
Заворушилась заздрість в Оленчиній душі. Тепер, думає, мама вже не любитиме мене так, як раніше. Бо треба ж і Петрика любити.
– Мамо, – каже Оленка вранці, – ой, як люблю я вас…
– А чого ти мені це говориш? – непокоїться мати.
– Бо хочу, щоб ви мене любили не менше, ніж Петрика…
Мама полегшено зітхнула й каже:
– Піди, Оленко, Сонця запитай, як воно ділить своє тепло між людьми?
Вийшла Оленка та й питає. А Сонце каже:
– Для кожної людини – все моє тепло. Від першої до останньої іскринки.
