Василь Сухомлинський – Вічна тополя: Оповідання

Стоїть край дороги стара-пре-стара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям.

Скільки й пам’ятаю, стоїть вона як сторож.

Якось питаю маму:

– Скільки літ тополі? Хто її посадив?

– Не знаю, – відповідає мама. – Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова.

Питаю старого-престарого дідуся:

– Скажіть, будь ласка, скільки літ тополі? Хто її посадив

– Не пам’ятаю, – відповідає дідусь. – Завжди стоїть край дороги. Скільки й знаю – росте собі й росте. Люди приходять і відходять, а тополя завжди росте.

Може, це й не тополя, а легенда? Може, дерево це вічне? Мож, вона народилася тоді, коли й наша Україна? Коли так, то вона – вічна, бо Україна наша – вічна.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Василь Сухомлинський – Вічна тополя":
Підписатися
Сповістити про
0 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
Читати оповідання (розповідь) "Василь Сухомлинський – Вічна тополя" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі оповідання, повесті та романи відомих авторів. Повчальні розповіді для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.