Холодно взимку зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала.
Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітер з яру повіває.
Сів Зайчик під кущем, потяг лапки до Місяця, просить:
– Місяцю, любий погрій мене своїми променями, бо довго ще сонечка чекати.
Шкода стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:
– Іди полем, полем я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу сіна.
Попрямував Зайчик до стогу сіна, зарився у стіг, виглядає, усміхається до Місяця:
– Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі.
