Був собі колись могутній тигр. Та здолала і його старість, повипадали в тигра зуби й пазурі. Дичина, яку він досі полював заіграшки, тепер тікала від нього. Думав-думав старий тигр, як зарадити лихові, та й надумався. Пустив чутку, що дуже занеміг. А сам ліг у печері та й лежить. Стали приходити звідусіль звірі провідати хворого. Почула лисичка й собі причимчикувала одвідати давнього знайомого. Стала на порозі печери й питає:
– Як же твоє здоров’я, друже тигре?
А той відповідає:
– Лисичко-сестричко, чому ж ти стоїш десь на порозі? Всі приходять і розпитують мене отут, поблизу. Ходи ж і ти ближче!
А лисиця йому на те:
– Друже тигре, приятелювати з тобою – це добре. Та ба, я помітила сліди лише тих, хто заходив до тебе, а слідів тих, хто вийшов би звідси, щось не видно. Через те я й гадаю, що найкраща дружба з тобою– це розпитати тебе здалеку та й піти.
І лисичка майнула хвостом.
