Жив-був бідний старий. З ранку до ночі він майстрував різне дерев’яне начиння.
Ось пішов він одного разу на берег моря вирубати м’яку та гнучку гілку на ручку до кошика, побачив гарну червону берізку і вже сокиру над нею заніс, а каже червона берізка до нього людським голосом:
— Не губи мене, добрий чоловіче! Не рубай моїх гарних червоних гілочок. Проси, що хочеш. Будь-яке твоє бажання виконаю.
— Хай буде по-твоєму, — погодився старий. — Зроби мене купцем.
І дня не минуло, як розбагатів учорашній бідняк, купцем став. На подвір’ї у нього наймитів — не порахувати, в коморах різного товару видимо-невидимо, у гаманці повно грошей. А сам старий по подвір’ю ходить, на своїх наймитів покрикує. Але швидко набридло йому таке життя. Знову пішов старий до берізки.
– Хочу бути царем! – Каже.
Озирнутися не встиг, як стало навколо нього дивне царство, навіть слуги в тому царстві в бобрових шапках ходять, а багаті люди низько кланяються цареві. І ніхто й не здогадується, що був він колись бідним старим. “Одна береза про це знає”, – думає новоспечений цар. А як що так, вирішив він зрубати гарну червону берізку.
Сказано зроблено. Вирушив цар у супроводі свого війська на берег моря. Побачивши червону березу, кинулися слуги з гострими сокирами виконувати царський наказ. Але зашуміла червона берізка всіма гілками, заговорила людським голосом:
— Гляньте на свого царя.
Озирнулися слуги і бачать: цар перетворився на ведмедя і кинувся тікати в дрімучий ліс. Та хіба втечеш від самого себе.
Ось чому буряти кажуть, що ведмідь раніше був царем, а зустрівшись віч-на-віч, обов’язково звернуться до нього зі словами: «Царю-людино, поступися дорогою!» – І ведмідь звертає зі стежки – розповідає лісовий народ.
