У давнину при дворі китайського імператора жив один велетень. І хоч тілом він і був сильний, а ось розуму йому небо виділило трошки — вирішив він, що немає в світі людини сильнішої за нього.
Але одного разу до придворного велетня прийшов маленький хлопчик і запропонував тому помірятись силами.
— Дурню, ти малий – відповів велетень, – куди тобі тягатись зі мною? Варто мені тільки пальцем торкнутися тебе, і тебе ніби ніколи й не було на світі.
— А давай спробуємо, — не вгамовувався хлопчик.
Велетень навіть розлютився. Знайшовся, який хвалько! «Нехай сам на себе нарікає, якщо я ненароком уб’ю його», — вирішив велетень і погодився помірятись силами з хлопчиком.
А хлопчик запропонував перекинути через стіну, висотою не більше одного метра, соломинку.
Знизав плечима велетень, підняв із землі соломинку і кинув. Соломинку підхопив вітер і забрав у протилежний бік. Хлопчик скрутив соломинку декілька разів, перев’язав її травинкою і легенько перекинув через стіну.
— Ну, скажи тепер, хто з нас сильніший? — з усмішкою спитав силач хлопчик.
Велетень навіть не глянув у його бік.
— Не віриш, що я сильніший за тебе? — ще раз спитав хлопчик. — Тоді давай подивимося, чи ти зможеш вбити мураху.
І він показав рукою на великий камінь, по якому повзла крихітна мураха. Недовго думаючи, велетень зі злістю розмахнувся і що було сили вдарив кулаком по каменю, дурень підстрибнув від нестерпного болю, а мураха як ні в чому не бувало поповзла собі далі. Хлопчик легенько натиснув пальцем, і від мурахи нічого не залишилося. Коли він озирнувся, то побачив лише спину велетня, який, осоромлений пішов до імператорського палацу.
Погано, коли в людини дуже багато сили, але не дуже багато розуму.
