В давні часи мешканці берегів Жовтої річки найбільше у світі шанували і боялися річкового дракона. Що тільки не робили вони, бажаючи задобрити його і вимолити собі гарний урожай рису! Бідняки приходили до храмів, молилися, віддавали служителям свої останні гроші, щоб умилостивити річкового дракона.
Одного разу у посушливий рік, коли на березі зібрався голодний натовп, з храму вийшли служителі богів — ченці — і урочисто сповістили: річковий дракон наказує віддавати йому щороку за дружину п’ятнадцятирічну дівчину. Якщо мешканці берегів Жовтої річки не виконають цього бажання повелителя, їх чекають голод, повінь, посуха і чума.
Застогнав і заплакав нещасний народ. Але ніхто не наважився порушити волю річкового дракона.
І з того дня, щовесни після сівби рису, служителі храму кидали на дно Жовтої річки п’ятнадцятирічну дівчину.
Але завжди виявлялося так, що в жертву приносили дівчат бідних батьків, а дочки багатіїв жили без жодного страху. Багачі задаровували ченців сріблом, золотом і перлами, і, коли настав час вибирати для річкового дракона наречену, ченці завжди прирікали на смерть дівчину з бідної родини.
І жив у тій місцевості простий селянин на ім’я Чжао Бай-янь. То була смілива і розумна людина. В час його народження до хати батьків прибігла лисиця і промовила людським голосом:
— Син ваш народився в щасливу годину: один раз у житті він зможе набути вигляду будь-якої іншої людини.
Сталося одного разу так, що в день пожертви річковому дракону головний служитель храму не повернувся з далекої поїздки. Про це дізнався Чжао Бай-янь і відразу прийняв його образ. Чжао Бай-янь одягнувся у святковий одяг і разом з іншими служителями урочисто вирушив до річки. Там уже зібралося багато народу. На позолочених ношах сиділа у весільному вбранні наречена дракона. Закривши свої прекрасні очі, вона покірно чекала смерті. Тут же стояли обливаючись сльозами її бідні батьки. Вони знали, що більше ніколи не побачать свою дочку.
Коли до нош підійшли служителі храму, пролунали звуки гонгів і барабанний дріб. Усі чекали на знак головного служителя храму. Варто йому було підняти догори великий палець — і в безодні вод Жовтої річки загинула б ще одна нещасна дівчина. Погляди всього натовпу були звернені до Чжао Байяня.
Але замість того, щоб підняти вгору великий палець, Чжао Бай-янь сказав:
— Не поспішайте! Я хочу сьогодні сам супроводжувати наречену нашому повелителю. І тому все має бути урочисто та гідно.
Чжао Бай-янь перервав свою промову, подивився на найближчого служителя храму і наказав:
— Підіть у палац річкового дракона і скажіть володарю Жовтої річки, щоб він вийшов зустріти мене та свою наречену.
Монах зблід і став задкувати від річки. Але Чжао Бай-янь наказав сторожі схопити непокірного та кинути у воду. На очах усього натовпу стража кинула ченця в річку.
Минуло півгодини.
— Ця людина нічого не вміє робити, – промовив Чжао Бай-янь, – інакше б він давно повернувся!
І, поклавши руку на плече товстого служителя храму, сказав:
— Підіть ви шановний до дракона і виконайте мій наказ.
Товстий служитель прикинувся глухим. Але Чжао Бай-янь подав знак варті — і цей також опинився в річці.
Минуло ще півгодини. Тоді Чжао Бай-янь закричав:
— Нездари! Ледарі! Нероби! Вони змушують мене чекати.
Тут він глянув на третього ченця і сказав:
— Підіть до дракона і подивіться, що роблять обидва посланці.
Служитель упав навколішки і почав принижено благати про помилування. І слідом за ним кинулися навколішки всі інші служителі. Вони присягалися, що ніколи більше не приноситимуть дракону людських жертв.
Тоді Чжао Бай-янь наказав усім розійтися додому і допоміг нареченій зійти з нош. Щаслива дівчина впала в обійми своїх батьків.
Так назавжди припинилися весілля річкового дракона.
