Найпрозоріша вода у штаті Флорида, а то й у всій країні, була у Срібних Джерелах – так стверджують місцеві жителі. Ви можете перерахувати всі камінці на дні джерела.
Води його багаті не тільки золотими рибками та шоколадними черепахами, а й пахучими водяними ліліями, лататтям та іншими квітами та водоростями. Здалеку сюди приходять люди, щоб помилуватися Срібними Джерелами та їхніми строкатими водяними мешканцями. Кілька років тому в цих місцях жив пихатий, багатий чоловік на ім’я капітан Гардінг Дуглас. У нього був єдиний син – Клейр, красень хлопець дуже шляхетний. Батько пишався сином, втім, як усім, чим він володів.
З ними по сусідству жила одна славна і гарненька дівчина – Берніс Майо. Клейр закохався в неї з першого погляду. Спочатку вони не думали ні про що, крім кохання. Але люди часто бачили їх разом і поповзли плітки. Клейр знав, що батько розлютиться, коли він скаже йому, що хоче одружитися з Берніс Майо, оскільки вона була з бідної родини.
Вони зустрічалися на березі озера, де протікали Срібні Джерела, біля хатини старої тітоньки Сілли. Одного сонячного дня вони сиділи біля прозорої води, милувалися водяними ліліями та золотими рибками та обговорювали злі плітки, які не давали їм спокою.
– Я вирішив поговорити з батьком раніше, ніж ці чутки дійдуть до нього, – сказав Клейр. – Я скажу, що кохаю тебе і хочу на тобі одружитися.
Берніс не вміла багато говорити, але її очі були виразніші за слова. Вона уважно подивилася на юнака, посміхнулася несміливо і перевела погляд на бурхливий потік, що бив прямо з серця озера.
– Роби, так як вважаєш, Клейре, і хай допоможе нам доля.
Клейр поговорив із батьком, при цьому не обійшлося без лайки. Капітан мріяв зовсім про інший вибір для свого сина, він не хотів, щоб син одружився з бідною дівчиною.
Суперечка між капітаном Дугласом та його сином Клейром тривала не один день, але син не поступався бажанням батька. Під кінець капітан вирішив, що на світі багато способів заманювати мошок – тут можна скуштувати і мед. І він сказав одного разу:
– Я бачу, сину мій, що ти дуже любиш цю дівчину. Що ж, я не перешкоджатиму вашому коханню. Але перш ніж ви зіграєте весілля, я попрошу тебе з’їздити до Європи і виконати для мене одне важливе доручення. Тільки тобі я можу довірити цю справу. А після повернення ти відразу ж відгуляєш весілля.
Клейр розповів про цю пропозицію Берніс. Їй треба було що заперечити, але вона промовчала.
Настав день розлуки, і вони вирішили прогулятися лісом.
– Знаєш що, Берніс, – сказав Клейр, – давай візьмемо човен і покатаємося по озеру.
Вони швидко допливли до середини озера, де струменіли джерела, і вода в танці іскристо била вгору, відливаючи всіма кольорами веселки.
Обоє мовчали: важко говорити в мить розставання. В очах Берніс стояли сльози. Вона мала передчуття, що вони розлучаються назавжди. Вони без слів дивилися на срібні бульбашки води, на веселих рибок, на водяні квіти.
Клейр вийняв із кишені золотий ланцюжок і сказав:
– Це мій тобі подарунок, Берніс. Носи його на руці, як браслет, доки я не повернуся до тебе. Я довго не затримаюсь. І часто тобі писатиму.
Він узявся за весла і попрямував до берега. Вони попрощалися та розійшлися з сумом на серці.
У Парижі та Лондоні життя сповнене вражень, особливо для новачка. І Клейр з радістю поринув у нього. Він писав Берніс, але його батько намагався зробити так, щоб його листи до неї не доходили. І справи він розрахував так, щоб Клейр якнайдовше не повертався. Пролітали дні, тижні, місяці. Клейр радів життю, як ніколи. Він рідко згадував Берніс Майо. Вона ж навпаки.
Щоранку вона з надією чекала листа, і, коли його не було, увечері вона засинала з думкою: “А може, завтра!” Вона перестала їсти, уникала зустрічатися з людьми і повільно зів’яла.
Вона любила приплисти на човні до того місця, де били срібні джерела. Довгий час сиділа вона і дивилася на рибок, на водорості та квіти, на прозорі струмені води і мріяла. Тільки ці мрії були сумні.
Бувало, повз хатину Берніс проходила тітонька Сілла. Вона завжди втішала дівчину. Але слова – погані ліки. Берніс почувала себе покинутою і нещасною і від горя захворіла. Щоки її зблідли, радісне світло згасло в очах, вона слабшала з кожним днем, кінець її був близький.
“Я хочу померти біля Срібних Джерел, де ми часто сиділи разом і де Клейр дав мені обіцянку незабаром повернутися”, – вирішила Берніс.
Вона пішла до озера і сіла на березі.
Тітонька Сілла цього дня зібралася вудити рибу і помітила на березі Берніс. Вона злякалася, побачивши, як схудла та зблідла Берніс.
– Не вбивайся так, моя голубко, – сказала вона, обійнявши Берніс за плечі. – Він тебе любить і повернеться до тебе.
– Він обіцяв мені писати і жодного разу не написав.
– Не турбуй собі серце даремно. На світі є й інші, котрі раді будуть ощасливити тебе.
– Мені ніхто не потрібен. Я хочу вмерти.
– Ти надто молода. Смерть – для таких старих, як я.
– Я знаю, що все одно скоро помру. Обіцяй мені виконати одне моє прохання, тітонько Сілло. Коли я помру, відвези мене в човні на середину озера, де б’ють срібні джерела, і опусти там на дно.
Тітонька Сілла гірко плакала, але коли дівчина померла, все виконала, як просила Берніс.
Незабаром повернувся додому Клейр. Він був так сповнений враженнями, що спочатку навіть не згадав про Берніс. До того ж батько подбав, щоб удома йому не довелося нудьгувати. Він запросив у гості його кузину, прекрасну дівчину, з якою, сподівався батько, Клейру приємно проводити час.
А вранці батько запропонував молодим людям:
– Я тут нещодавно купив вітрильний човен. Чи не покататися нам до Срібних Джерел?
Тільки тут Клейр згадав Берніс. Він подумавши сказав:
– Що ж, поїдемо.
І кузина, звісно, з радістю погодилася.
Погода стояла сонячна, тиха, і вода в озері була прозора, як кришталь. Туди-сюди снували золоті рибки, пломеніли на сонці яскраві квіти та зеленіли водорості.
Човен повільно плив озером, наближаючись до Срібних Джерел. Капітан Дуглас і кузина весело балакали. Клейр не промовив жодного слова. Раптом дівчина вигукнула з жахом:
– Дивіться! Там рука і на ній золотий ланцюжок! Усі глянули вниз, у прозору воду.
Клейр одразу здогадався: це був ланцюжок, який він подарував Берніс під час прощання.
Підводні скелі раптом розступилися, і вони побачили Берніс, що лежить на дні.
– Берніс! – вигукнув Клейр і, перш ніж батько встиг зупинити його, кинувся в озеро.
Підводні рифи знову зімкнулися, залишивши Берніс і Клейра назавжди разом.
Коли люди приходять до Срібних Джерел і чують, як струмує і дзюркоче вода, вони кажуть:
– Там іде весілля! Ви чуєте, вода розповідає історію кохання нареченого та нареченої?
Іноді нагору спливають перламутрові черепашки, наче сльози Берніс.
А на скелях ростуть білі квіти, схожі на водяні лілії. Їх називають весільним вінком Берніс. І якщо дівчині дарують ці квіти, то через рік вона стане щасливою нареченою.
