Жила-була стара відьма. Ходила вона по світу, шукала маленьких дітей і їла їх. Одного разу йшла вона по лісі і біля підніжжя гори на великій галявині побачила пастушка зі стадом кіз. Пастушок був красивий, здоровий хлопчик.
Підійшла до нього відьма і каже:
– Хай буде життя твоє довге, синку! Дістань мені плодів ось з цього дерева.
– Як же я дістану, коли не вмію лазити по деревах? – відповів хлопчик.
– А ти ногою встань на суху гілку, а рукою хапайся за зелену, – сказала відьма.
Хлопчик послухався і, коли поліз на дерево, зробив так, як навчила його відьма. Та тільки-но він став ногою на суху гілку, як вона відразу ж зламалася. А відьма вже стояла під деревом з розкритим мішком, і хлопчик впав прямо в нього. Відьма зав’язала швидше мішок і пішла додому.
Хлопчик був важкий, а дорога йшла в гору. Втомилася відьма, захотілося їй пити. Побачила вона струмок, залишила мішок з хлопчиком на дорозі і пішла попити води.
А в цей час по дорозі проходив подорожній. Хлопчик почув кроки і закричав з мішка:
– Рятуйте! Рятуйте! Зловила мене відьма і хоче з’їсти. Випустіть мене з мішка!
Перехожий розв’язав мішок. Хлопчик виліз, а в мішок поклав осине гніздо. Відьма повернулася, підняла мішок і пішла далі.
Прийшла вона додому. Зустрічає її дочка, і питає що в мішку.
– Принесла я для тебе хорошого м’ясця, – відповіла відьма і віддала мішок дочці.
Та хотіла його відразу ж розв’язати.
– Ні ні! – закричала відьма. – Неси його в будинок, там розв’яжеш, а то ще втече.
Внесла дочка мішок до хати, розв’язала і почала витрушувати. З мішка вилетіли оси, накинулися на неї і стали жалити. З криком кинулася дочка до матері.
– Що трапилося? – запитала відьма.
– Хіба ти не бачиш, що мене оси покусали! – поскаржилася дочка. – А ти говорила, що хорошого м’ясця принесла.
Зрозуміла відьма, що пастушок її обдурив. Другого дня відьма знову взяла свій мішок і вийшла з дому. І знову зустріла того ж самого пастушка.
– Синку, – сказала йому відьма, – я голодна. Нарви мені плодів з дерева.
– Не буду, – відповів хлопчик. – Ти, стара, і вчора сюди приходила.
– Ні, подивися: у мене золоті зуби, а у вчорашній старої таких не було.
– Не вмію я лазити по деревах, ще упаду.
– А ти не бійся, – сказала відьма. – Ти ногами вставай на зелені гілки, а руками тримайся за сухі.
Поліз хлопчик на дерево. Гілки тут же обломилися, і він з шумом полетів вниз. Знову потрапив він в мішок відьми.
Зраділа вона:
– Сьогодні я не втрачу такої смачної здобичі! Завдала відьма мішок на спину і понесла додому. Дорога йшла повз село. Треба було їй, по якійсь справі зайти туди. Недалеко від дороги працював на полі селянин. Відьма попросила його постерегти мішок, а сама пішла в село. Хлопчик почекав, поки відьма відійшла, і закричав:
– Ей, брате, випусти мене з мішка! Я допоможу тобі орати і гній по полю розкидати.
Селянин випустив його, а хлопчик накидав в мішок землі і каміння.
Відьма повернулася, завдала мішок на спину і пішла далі. Каміння в мішку боляче терло їй спину.
– Проклятий хлопчисько! Уперся, видно, мені в спину колінами. Почекай, скоро потрапиш в мій котел! – сварилася вона собі під ніс.
Прийшла відьма додому. Розв’язала її дочка мішок, витрусила, а з нього посипалися земля та каміння. Від злості відьма заскреготала зубами:
– Знову втік хлопчисько! Ну постривай же! Сьогодні тобі вдалося втекти від мене, але вже завтра я тебе обов’язково з’їм!
На третій день відьма знову знайшла того ж пастушка.
– Синку, нарви мені плодів з дерева!
– Не буду- засміявся хлопчик. – Ти вже не перший раз сюди приходиш.
– Ні, – сказала відьма, – ти помилився. Адже я рідня твоєї матері.
– Не вмію я лазити по деревах – став відмовлятися хлопчик. – Упаду ще.
– Не впадеш, – наполягала відьма. – Я буду знизу тримати тебе за ноги.
Поліз хлопчик на дерево. А відьма смикнула його за ноги і заховала в мішок. Як не кричав хлопчик, вона міцно зав’язала мішок і попрямувала додому.
На цей раз вона по дорозі вже ніде не зупинялася. Прийшла відьма додому, віддала мішок дочці і каже:
– Ну, нарешті, я його принесла. Поїмо ми з тобою сьогодні вдосталь. Ти поки займися кухнею, а я зараз прийду.
Відьма пішла, а дочка розв’язала мішок і випустила хлопчика. Хлопчик став задобрювати її ласкавими словами, а потім і каже:
– Ти, напевно, втомилася рис товкти. Я тобі допоможу. Дай мені товкач, а сама сип рис до ступки.
Взяв він у неї товкач і взявся до роботи. Дочекавшись, коли дочка відьми нахилилася над ступою, хлопчик щосили вдарив її товкачем по голові. Вона так і повалилася мертвою, а хлопчик кинувся навтьоки і побіг додому.
Повернулася відьма і побачила біля ступи мертву доньку. Ось тоді і дізналася вона, що таке материнське горе. Перший раз в житті довелося їй це самій випробувати. Заплакала вона гіркими сльозами; здавалося, від горя сама ось-ось помре. І з того самого дня назавжди перестала відьма ловити і їсти маленьких дітей.
