Чеченська казка
Колись давно між високими горами стояла хатинка, де мешкав мисливець із малим сином.Коли хлопчик підріс, батько вирішив навчити його ремеслам. Якось, прокинувшись удосвіта, вони вирушили до міста. Долаючи вкриті снігом схили, стомлений важкою дорогою юнак послизнувся й упав.
– Який ти незграбний! – вигукнув батько. – Мало не полетів на дно ущелини!
Раптом земля загуркотіла, гігантська скеля тріснула, і звідти вискочив ґном у кумедному синьому капелюшку. Стиснувши кулачки, малий заверещав:
– Чому без дозволу завітали до моїх володінь? Геть звідси, бо пошкодуєте!
– Вибачте, – винувато опустив очі мисливець. – Прямуємо до столиці, щоб улаштувати сина на навчання до якогось майстра. Не хотіли турбувати, але іншого шляху до міста немає.
– Он воно що! – раптом зрадів незнайомець. – Знаю всі ремесла. Залишай парубка, а за рік повертайся по нього.
– Що, просто зараз? – засумнівався чоловік.
– Не вагайся. Юнак стане вправним майстром, – умовляв ґном.
– Домовилися, – врешті-решт погодився мисливець.
Малюк узяв хлопця за руку, й обидва зникли в печері.
За рік батько повернувся по сина. Як і минулого разу, земля загула, й зі скелі вискочив малюк.
– Чи вистачило часу, щоб навчити мого сина ремеслам? – поцікавився мисливець.
– Авжеж. Завдяки старанності юнак досяг значних успіхів. У нього золоті руки. Аби віддячити за сумлінного учня, запрошую до себе в гості.
Затамувавши подих, чоловік крокував підземними переходами та здивовано роззирався навкруги. Виявилося, що зсередини гора вкрита товстим шаром золота, доріжки вимощені найдорожчим мармуром, а сходи виблискували смарагдами.
Невдовзі гість зустрів десятеро схожих, наче краплини води, юнаків. Мисливцю й на думку не спало, що між парубками стояв і його син. А вночі, коли чоловік ліг спати, до вікна залетів жук, на якого перетворився хлопець, і стривожено зашепотів:
– Батьку, завтра ґном повідомить: «Якщо впізнаєш сина – забирай». Це завдання тобі не до снаги. Тому запам’ятовуй підказку: обирай того, кому на плече сяде жучок.
Наступного дня чарівник вишикував юнаків і звернувся до гостя:
– Якщо вгадаєш, який із парубків твій син, то забереш. Якщо ні – повернешся додому сам. Усіх цих хлопців батьки не впізнали, тому вони залишилися тут.
Мисливець від страху навіть спітнів. Бідолаха оглянув юнаків і, помітивши на плечі в одного жука, сміливо вигукнув:
– Ось він!
Ґном здогадався, що парубок устиг попередити батька. Отже, учень володів чарами не гірше від учителя. Чаклун мусив повернути хлопця.
Чоловік, не приховуючи радості, міцно обійняв сина:
– Боявся, що вже не побачу тебе. Ходімо звідси!
Повернувшись додому, юнак попередив батька:
– Знаюся на чарах не гірше від ґнома. За це лиходій хоче покарати. Зроби так, як скажу, й тоді нічого поганого не станеться. Зараз перетворюся на швидкокрилого орла, а ти пов’яжи на лапку пасок, неси до міста та продай. Тільки не забудь зняти мотузку, бо не повернуся. Дорогою зустрінеш сивобородого дідуся з оздобленою смарагдами палицею. Це чаклун. Він пропонуватиме гарну ціну за пернатого, та в жодному разі не погоджуйся.
Наступного дня парубок перетворився на птаха, й мисливець поніс його на базар. Невдовзі зустрів подорожнього з палицею:
– Продай орла! Дам стільки грошей, що до кінця днів не бідуватимеш!
Чоловік довго відмовлявся, та коли покупець пообіцяв мішок золота, забув синові слова та віддав. А мотузку зняти забув.
Лиходій схопив пернатого та зник, наче сніг навесні. Повернувшись до золотої гори, ґном глузливо поцікавився:
– Якщо розумніший за мене, чому ж не втечеш?
– Заслужив кару, бо надумав змагатися з наймудрішим чаклуном, – відповів хитрий парубок.
Малюкові так сподобалися ці слова, що він зняв пасок. Кмітливець саме на це й очікував. Тієї ж миті орел перетворився на мишку, що, змахнувши хвостиком, кинулася тікати. Тоді лиходій став кішкою та помчав навздогін. Сіренька голкою впала на підлогу. Підступний ґном став ниткою, що полізла до вушка. Тоді голка стрибнула в піч, і нитка згоріла.
Відтоді ніхто більше не чув про злого чаклуна. А голка вискочила з вогню й перетворилася на юнака. Хлопець повернувся додому й жив довго та щасливо, радуючи батька.
