Одна дівчина наймалася на службу до немолодого дивакуватого джентльмена. Запитує він у неї:
– Як ти мене називатимеш?
– Хазяїном, чи паном, чи як вам буде до вподоби, сер, – відповідає дівчина.
– Ти повинна мене називати “володарем із володарів”. А як ти назвеш це? – запитує він, показуючи на своє
ліжко.
– Ліжко, чи постіль, чи як ви забажаєте, сер.
– Ти повинна називати це “відпочивалищем”. А це? – питає джентльмен, показуючи на свої панталони.
– Штани, чи брюки, чи як ви забажаєте, сер.
– Ти повинна називати їх “фари-фанфари”. А це? – запитує він, вказуючи на кішку.
– Кішка, чи киця, чи як ви забажаєте, сер.
– Ти повинна називати її “Фелиція-білолиця”. А як ти назвеш це? – питає він, показуючи на воду.
– Вода, чи рідина, чи як ви забажаєте, сер.
– Ти повинна називати це “мокромундією”. А це? – вказує на вогонь.
– Вогонь, чи полум’я, чи як ви забажаєте, сер.
– Ти повинна називати це “червоним півняліусом”. А це? – показує він на свій будинок.
– Будинок, чи особняк, чи як ви забажаєте, сер.
– Ти повинна називати це “громадою піднебесною”.
Тієї ж ночі хазяїна будить зляканий крик служниці:
– Володар із володарів! Злізайте швидше з відпочивалища та одягайте ваші фари-фанфари! Фелиція-білолиця перевернула свічку, і якщо ви зараз же не побіжите за мокромундією, то червоний півняліус спалить усю вашу громаду піднебесну!
