Жили собі дід та баба, були у них курочка рябенька, півник-когутик, семеро овечок і песик Левонтович.
От вовк і лисиця дізналися про це й змовилися:
– Підемо в село поколядуємо – господарів повеличаємо, пісеньку заспіваємо, за пісеньку півника візьмемо.
Так і зробили. Підійшли до хати і затягли:
З гірки на гірку – солом’яний дворець.
У діда, у баби – семеро овець,
Курочка рябенька та півник-когутик.
Дід вийшов і каже:
– Та ж нема чого дати.
– А нам хоч півника, – кажуть вовк і лисиця.
Довелося віддати півника. Сунули вони його в мішок та в ліс, півника приховали і мерщій назад. Йдуть і співають:
З гірки на гірку – солом’яний дворець.
У діда, у баби – семеро овець,
Та курочка рябенька.
Дід вийшов і каже:
– Та ж нема чого дати.
– Нам хоч курочку.
Віднесли вовк і лисиця курочку в ліс, сховали, знов повертаються. Знову під вікном співають:
З гірки на гірку – солом’яний дворець.
У діда, у баби – семеро овець.
Дід вийшов і каже:
– Та ж нема чого дати.
– Нам хоч овечку.
Нічого не вдієш, віддав дід овечку. Ходили вовк і лисиця, ходили, поки всіх овечок не забрали. І знову йдуть:
З гірки на гірку – солом’яна хата,
Живуть там дід і баба.
Тут дід вийшов до них і каже:
– Ну, гаразд, давайте мішок.
А сам пішов і посадив у мішок песика Левонтовича.
Тільки лисиця й вовк прийшли в ліс, лисиця й каже:
– Відкривай мішка, подивимося, що там.
Розв’язав вовк мішок, а собака звідти як вискочить – та на вовка! Та на лисицю!
– Ой, ой, – кричить лисиця, – візьми, песику, курочку! На тобі й півника! Всіх бери! Тільки мене не забирай!
Відвів додому песик Левонтович курочку, півника й овечок. І зажили вони як і раніше: дід та баба, а з ними курочка рябенька, півник-когутик та песик Левонтович.
А вовк і лисиця більше до них не приходили пісень своїх співати.
