Одного разу лисиця забралася в курник, наїлася там досхочу і швидко втекла, господиня навіть нічого не помітила.
Але тут лисиця відчула сильну спрагу; вона стала шукати, де б напитися, але ніде не могла знайти ні краплі води. Ледь не вмираючи від спраги, блукала вона всюди, поки нарешті не натрапила на криницю. Без роздумів лисиця стрибнула в прив’язане до нього відро, сподіваючись знайти в ньому хоч трошки води. Але відро під вагою її тіла стало падати на дно криниці, піднімаючи інше відро догори.
В ту пору повз проходив вовк. Він побачив на дні криниці лисицю і запитав її:
– Як це ти примудрилася впасти туди, сестричко?
– Я побачила тут багато риби, братику, і спустилася половити. Якщо не віриш, йди сюди і ти побачиш це на власні очі. О братику, яка це ситна і ніжна їжа!
– Що трапилося, сестричко? Перший раз ти запрошуєш мене поїсти. Такого ще ніколи не бувало. Підступна лисиця заперечила:
– Якщо ти сумніваєшся в тому, що я кажу правду, друже мій, подивися на дно відра і ти побачиш велику рибину.
Вовк повірив лисиці і стрибнув у відро. Воно стало швидко спускатися, а друге відро, з лисицею, почало підніматися нагору. Коли відра порівнялися, вовк побачив, що лисиця піднімається нагору, і запитав здивовано:
– Куди ж ти?
– Таке вже наше життя, воно як сходи: один піднімається, інший опускається, – підступно відповіла лисиця.
У той самий момент, коли вовк опустився на дно криниці, лисиця вдало вистрибнула зі свого відра на землю. Задоволена своєю хитрістю, вона зовсім вже було зібралася втекти, як раптом побачила пса, який загородив їй дорогу.
– Куди це ти? – запитав пес. – Що ти тут робила?
– Я помстилася за тебе вовку, – відповіла лисиця і почала хвалькувато розповідати, як вона провела вовка.
– Ти поступила добре, – сказав пес, – вовк заслуговує смерті. Але знаєш, я не люблю брехні і ненавиджу брехунів, ти повинна отримати по заслугах.
Тут пес кинувся на лисицю, схопив її за горло і задушив.
