Жив собі на білому світі один веселий майстер, який заробляв на життя тим, що ліпив нові та лагодив старі горщики. Звали його Горщиков’яз. Везе, було, він на продаж у місто товар і наспівує:
– Гарні горщики продаю, горщики в’яжу! Купуйте!
Почув те цар. Сподобалося володарю, що перед ним хоча й бідна, проте весела людина.
– Чому ти такий радісний? – запитує правитель чоловіка.
– Як мені бути сумним, якщо я ніякого лиха не знаю?
– Чи знаєш ти, яка є біда, всім бідам біда? – поставив володар дивне запитання.
– Так, – мовив на те селянин, – звичайно знаю.
– Добре, тільки нікому не розповідай, – сказав мудрий повелитель, – я хочу, щоб мої міністри відповіли.
Скликав цар трьох поважних міністрів і питає:
– Скажіть, яка є біда, всім бідам біда? Якщо відповісте, то залишитеся на посаді, а якщо ні – підете геть.
Дав на роздуми три дні. Пішли міністри шукати мудреців, одначе даремно. Зібралися пихаті багатії в палац в призначений час.
– Ну що, відгадали? – поцікавився повелитель.
І тут із вулиці долинуло:
– Горщики продаю! Горщики в’яжу! Чудовий посуд!
– Царю, накажіть, аби не кричали під вікнами, – сказав один міністр, – це заважає!
– Нехай майстер співає, якщо він ніякої біди не знає! – мовив мудрий правитель.
Тут підвівся один із царських міністрів і цікавиться:
– Чи не відгадає він загадку?
– Запитайте, – дозволив володар, – все можливо.
Наступного дня найстаріший чиновник відшукав веселого Горщиков’яза.
– Чоловіче, відгадай загадку: яка є біда, всім бідам біда?
– Заплати сто золотих! – відповів на те селянин.
Відрахував чиновник сто монет. А Горщиков’яз і каже:
– Немає найгіршої біди для людини, як злі сусіди! Вони про тебе що хоч вигадають і всім розкажуть.
Пішов підданий до правителя з відгадкою. Дорогою зустрів другого міністра.
– Ну що, відгадав Горщиков’яз? – запитав той.
– Так, за сто золотих.
– Я ніколи не дам такі гроші за відгадку, – закричав чоловік. – Надто дорого!
Та хоч і злий він був на селянина, проте міністром хотілося залишитися. Довелося йти до кмітливого майстра.
– Скажи мені, – звернувся до простого чоловіка, – яка є біда, всім бідам біда?
– Плати сто золотих.
– Чи не забагато?
– Ні, – мовив чоловік.
Заплатив міністр гроші.
– Немає більшого лиха, ніж сварлива дружина! Щоб не зробив, їй усе не так. Важко такій жінці догодити.
Прийшов до розумного Горщиков’яза і третій міністр.
– Гей, чоловіче, яка є біда, всім бідам біда? – запитав.
– Плати сто золотих – відповім, – мовив селянин.
– Чи не бачиш, що я царський міністр? Мені повинні безкоштовно відповідати!
– Бідній людині я б відповів, а тобі, пане, не скажу. Адже маєш чим заплатити.
Розлютився чиновник не на жарт і пішов ні з чим. Наступного дня він знову до селянина. Та відповіді не дістав, шкода було віддавати великі гроші.
Третього дня Горщиков’яз сказав жадібному пану:
– Бачу я, що ти дуже хочеш чути відповідь. Гаразд, я без грошей скажу, тільки ось що зроби: вези мене на візку на царський двір.
Довелося міністрові запрягтися й везти кмітливого Горщиков’яза. А той сидить на візку й весело вигукує:
– Горщики! Кому горщики?
Почув його правитель і вийшов. Бачить: тягне третій міністр візок, на якому повно горщиків і майстер сидить.
– Хто тебе везе? – запитує володар Горщиков’яза.
– Нерозумна голова! Найгірше за цю біду не знайдеш, – відповів чоловік, – адже з нерозумною головою дуже важко на світі жити.
– Бути тобі, Горщиков’язе міністром. А цей відтепер ліпитиме горщики! – оголосив вирок мудрий правитель.
