Стояв посеред села Тушкова розлогий дуб, весь світ божий селянам затуляв. Стали вони думати, що з ним робити: чи зрубати його, чи, на крайній випадок обрізати розлогі гілки.
Вирішили обрізати гілки. Староста наказав, щоб одного дня всі мешканці з’явилися на площу. І ось почали рубати гілки. Спочатку нижні, потім вище полізли.
Розпоряджався син старости Мацек. Рубили-рубали, бачать — начебто досить. А як униз спуститися? Нижні гілки зрізані начисто! Мацек подумав.
— Чекайте, — каже. – Я тут за гілку схоплюсь, ти – за мої ноги, і так по черзі, поки до землі не дістанемо.
Сказано зроблено. Ось-ось до землі дотягнуться, та стали у Мацека руки слабнути і зісковзувати. Важко йому все-таки.
Кричить він:
– Стійте! Я на руки поплюю, бо зісковзують.
Відпустив він руки — всі й попадали купою на землю. Дуже погано стало. У купі поплутали тушков’яни ноги, ніхто своїх впізнати не може.
На щастя, повз них йшов пастух з палицею. Розповіли вони йому своє горе, заплатити обіцяли, він і взявся їм допомогти. Давай їх палицею припрошувати! Кого вдарить, той миттю схопиться і бігом з площі! І ще й радий-радісінький, що його ноги знайшлися.
