Ви запитуєте, – звідки на землі з’явилася черепаха? Ну, то послухайте ж.
Колись на дні глибокого океану трапилася біда: великий дракон – володар моря – небезпечно захворів. Дарма придворний лікар – тюлень – роздивлявся його довжелезний язик, мацав живіт – однак не міг встановити, яка хвороба напала на його повелителя і не знав, які ліки йому прописати. З кожним днем дракон хворів і ставав все кволішим. Від ліків тюленя йому ставало все гірше і гірше. Придворні ходили по палацу володаря моря навшпиньки і розмовляли все тихіше і тихіше. Сміх карався смертю.
Якось у палац з’явився восьминіг, котрий не любив товариства і жив самітником. Багато років він не полишав свого житла та, почувши про тяжкий недуг володаря морів, з’явився перед драконом і сказав так:
– Великий повелителю! Колись давно мій дід хворів такою ж хворобою. І за одну хвилину до смерті один мудрець приніс йому печінку живого зайця. Дід з’їв її і видужав. Нехай тобі добудуть печінку живого зайця – і хвороба твоя зникне. Ясна справа, що в морі зайці не живуть, але на березі, неподалік від твого палацу, їх водиться багато.
Вислухавши восьминога, великий дракон засумував:
– Я цар усіх морів і океанів, переді мною схиляються кити й акули, і все ж я неспроможний зловити дурного зайця.
Журився дракон день, другий, на третій наказав скликати всіх придворних.
Довго думали придворні, як зловити зайця, нічого придумати не змогли. Тоді заговорив великий кит:
– Мудрий наш повелителю, драконе! Доручи мені зловити зайця. Я швиденько доставлю цього ледаща до палацу.
Здивувався дракон і мовив:
– Дякую тобі, кит. Та чи не скажеш ти, мій вірний слуга, як ти збираєшся зловити цього звіра?
– Дуже просто, – відповів кит.
– Підпливу до берега, зустріну зайця, проковтну його і припливу назад.
– Ой, кит, кит, – розгнівався цар морів, – голова у тебе велика, а розуму зовсім нема! Як же я дістану із твого черева живого зайця?
Зніяковілий кит замовк.
Тоді до дракона підпливла черепаха і сказала тихим голосом:
– Повелитель, доручи мені зловити зайця. У мене чотири ноги і я можу не лише плавати, а й цілий день ходити по землі. Завтра я піду в гори, відшукаю зайця, обдурю його і приведу сюди.
Подумав дракон і вирішив: нехай черепаха спробує зловити зайця. Вона хитра. Недарма у неї голова схожа на зміїну.
– Твій план прекрасний! – сказав він.
– Зараз же прямуй на землю. Тепер моє життя залежить від твого розуму!
Черепаха заметушилася, попрощалася з рідними і піднялась на поверхню моря.
Берег був недалеко. Черепаха ступила на землю і почимчикувала в гори. Вона була дуже задоволена, що на її долю випало таке доручення. Ще б пак! Якщо вона приведе зайця на дно океана, повелитель обов’язково зробить її головним радником.
І раптом черепаха згадала, що вона ніколи не бачила зайця.
– Яке нещастя! – прошепотіла черепаха.
– Я так поспішала, що ні в кого не запитала, як виглядає заєць. Доведеться повертатися назад, у море.
Черепаха приповзла до берега, шубовснула у море і опустилася на дно, неподалік від палацу. Як завжди, тут було повно придворних.
– Панове! – сказала розгублена черепаха.
– Чи не доводилось комусь з вас зустрічатися із зайцем?
У натовпі хтось засвистів. Це сміявся банькатий великий краб.
– Чому ви смієтесь? – запитала черепаха.
– Це з вашого боку не що інше, як безтактність.
Краб підповз до черепахи і сказав:
– Я сміюся з вашої неосвіченості.
– Значить, ви самі зустрічалися з зайцем?
– Безперечно! Як же мені не знати зайця? Скільки разів я зустрічав його, прогулюючись неподалік від гори.
– Ой, це надзвичайно приємна новина. Розкажіть, будьте ласкаві, як виглядає цей заєць.
– Я з охотою розказав би вам, та всі ж знають, яка у вас погана пам’ять. Краще я вам намалюю його.
– Як я вам вдячна, дорогий крабе! Коли я буду першим радником, то я не забуду вашої люб’язності!
І, заховавши малюнок під панцир, черепаха знову випливла на берег. Вона одразу ж пошкандибала до гори, де з давніх давен жив заєць.
Трапилося так, що саме в цей час заєць вирішив зробити перед обідом невеличку прогулянку. Тільки встиг він декілька разів стрибнути, як почув, що хтось його кличе.
– Хто мене кличе? – спитав, зупинившись заєць.
Із-за каменя з’явилася черепаха. Вона сміливо підповзла до зайця, оглянула його з усіх боків і лише після цього спитала:
– Послухай! Адже ти заєць?
– Я заєць! – сказав серйозно косий.
– А ти що за звір? Перший раз такого бачу. Звідкіля і з якою метою ти тут з’явилася?
– Мене звуть черепахою. А живу я на дні океану. Ось чому ти мене ніколи не бачив. Та сьогодні я прибула сюди у дуже важливій справі.
– А звідки ти взнала, що я заєць, якщо ти ніколи мене не бачила?
– Дуже просто: у мене є твій портрет!
Черепаха витягла малюнок і показала його зайцеві.
– Дуже схожий! – сказав заєць.
– Звідки у тебе цей портрет? Де ти його взяла?
– Мені подарував твій портрет один з придворних морського царя – краб.
Заєць почухав потилицю і сказав:
– Виходить, про мене знають навіть на дні океана?
– Безперечно, знають! І я з’явилась тут, щоб передати тобі запрошення мого повелителя. Цар морів запрошує тебе до себе в гості.
– Дякую за запрошення, – поклонився заєць.
– Та я не можу іти за тобою в море: хіба ти не знаєш, що я не вмію плавати і дуже боюсь води.
– Дурниці! – відповіла черепаха.
– Ні про що не турбуйся. Я довезу тебе на дно океану в повній безпеці.
Та зайцеві не хотілося розлучатися з полями, де росте капуста, солодка ріпа і смачна морква, зі своєю норою, такою просторою і зручною. Тому він знову запитав:
– Чи не знаєш часом, для чого я знадобився вашому цареві?
– Безперечно, знаю! – почала брехати черепаха.
– Справа в тому, що цар морів – надзвичайно добрий і справедливий. Він тяжко переживає, обливається сльозами, коли хтось з його царства хворіє. І ось добріший із царів дізнався, як погано тобі живеться на землі. Він гірко плакав, коли краб розповів йому, що тебе може заклювати орел, розірвати тигр, убити мисливець.
“Запросіть його до мене! – сказав наш цар крізь сльози.
– Адже тут, на дні моря, ніколи і ніхто не зачепить зайця. Тут нема ні орлів, ні людей, ні тигрів!”
Ось чому я прийшла за тобою, – закінчила свою розмову хитра черепаха.
Розчулився заєць від розповіді черепахи.
– Це правда! На землі мене переслідують всі: і звірі, і хижі птахи, і люди. Скільки разів я був на волосинку від смерті! Навіть у своїй норі я не почуваю себе в безпеці. Добре! Я йду з тобою на дно океану, де всі такі добрі і люб’язні!
– Чудово! – зраділа черепаха.
– Не будемо гаяти часу. Ідемо зараз же!
– Так, так! Ідемо зараз же!
І черепаха з зайцем пішли до моря. Заєць від щастя радісно посміхався, безперервно ворушив вухами і високо підстрибував на місці. І хоч черепаха страшенно поспішала, зайцеві здавалося, що вона повзе не швидше равлика.
Не витримав заєць і сказав:
– Сідай, шановна черепахо, мені на спину, – і ми через кілька хвилин будемо на березі моря. А вже там ти мене понесеш. Згодна?
– Безперечно, згодна! Адже я вперше в житті потрапила на землю і бачу, що ходити по ній – одна морока.
Забралася черепаха зайцеві на спину, і косий помчав до моря. Він біг так, ніби за ним гнався вовк. Не встигла черепаха втягнути свою голову під панцир, як вони були вже в сосновому лісі, що розкинувся на березі моря.
Був вітер, хвилі з шумом здіймалися біля берега і море видалося зайцеві дуже страшним.
– Поглянь, шановна черепахо, як хвилюється море. У таку бурю і втопитися неважко, – сказав зляканий заєць.
– Що ти! – засміялась черепаха.
– Зразу видно, що тобі не доводилось бувати біля моря. Воно неспокійне лише на поверхні: досить нам пірнути – і все буде добре. Сідай тепер на мене і ні про що не турбуйся. Все обійдеться.
Та заєць не поспішав: він боявся стрибати у морську безодню.
– Що ти тут робиш? – запитав борсук.
Заєць розправив лапкою вуса і поважно сказав:
– Пані черепаха повідомила мене, що морський цар бажає познайомитися зі мною. Я вирішив відвідати його царство.
Борсук сердито замотав головою і голосно крикнув:
– Нісенітниця! Ти не проживеш там жодного дня!
– Дурниця! Хто посміє мене зачепити на дні моря, коли сам цар не може без мене обійтися?
– Тебе обдурили! Морське дно кишить лихими морськими чудовиськами. Ти загинеш там! Послухай моєї поради: тікай геть від моря і забудь про черепаху.
Від таких слів зайцеві стало дуже страшно і він сказав черепасі:
– Знаєш, пані черепахо, я згадав, що в моїй норі залишився пучок чудової моркви. Так що я не зможу зараз відвідати вашого царя.
Сказавши так, заєць в три стрибки був поряд з борсуком і вони, не поспішаючи, пішли до лісу.
Побачивши це, черепаха жалібно застогнала:
– Яке нещастя! Як розсердиться цар! Забула я, дурна моя голова, сказати зайцеві найголовніше. Старий і бездітний наш цар і хотів він передати своє царство розумному зайцеві…
Всім відомо, які в зайця довгі вуха, і, безперечно, він не пропустив бездітний наш цар, і хотів він передати своє царство розумному зайцеві…
Всім відомо, які в зайця довгі вуха, і, безперечно, він не пропустив жодного слова черепахи, а барсук нічого не чув.
– Послухай, борсук, – сказав заєць, – я все-таки піду на хвилиночку до морського царя. Цікаво знати, як там живуть…
І заєць поскакав назад до моря, де його чекала черепаха.
– Я вирішив не сердити твого повелителя і виконати його бажання, – сказав заєць.
– Крім того, я боюся, що цар розсердиться на тебе, коли ти з’явишся сама без мене…
– Давно б так! – зраділа черепаха.
– Дурний борсук від заздрості наговорив тобі нісенітниць. Отже, в дорогу!
І черепаха, посадивши собі на панцир зайця, кинулася у морські хвилі.
По землі черепаха ледве повзла, а в морі вона пливла впевнено і з не аби-якою швидкістю. Досягнувши середини моря, черепаха почала опускатися на дно. Вона так добре знала дорогу, що опустилася прямо перед палацом морського царя.
Побачивши черепаху з зайцем на спині, царські слуги негайно повідомили дракона про те, шо прибув довгожданий гість. Дві акули відчинили перед зайцем ворота в палац і черепаха підвела косого прямо до трону, де сидів морський цар.
– Добрий і могутній драконе, – сказала черепаха, – твій наказ виконано. Перед тобою живий заєць. Можеш з’їсти його печінку!
Почувши такі слова, заєць ледве не знепритомнів. Та йому дуже не хотілося вмирати, і він сказав ввічливо, але голосно, щоб усі чули:
– Люб’язна черепахо, чому ти мені на землі не сказала, що доброму царю потрібна моя печінка?
Черепаха захихікала:
– Якби я про це сказала, то ти ні за що не згодився б попрямувати сюди зі мною.
– Ти вчинила нерозумно, пані черепахо! Я залюбки віддав би вам для доброго повелителя одну, а може й дві печінки. Мені нічого не шкода для такого могутнього царя. Та, на жаль, я з собою ніколи не ношу печінку. Вона зберігається в моїй норі. Тепер доведеться нам знову вибиратися на землю, а потім повертатися сюди. От скільки зайвої роботи придумала ти, пані черепахо!
Коли дракон почув, що черепаха привела зайця без печінки, він дуже розсердився: завжди ця черепаха забуває найголовніше!
– Як ти могла, дурепо, не сказати зайцеві про печінку? – закричав дракон.
– Зараз же пливи назад – і до вечора, щоб переді мною був заєць з печінкою! В іншому разі я накажу акулі проковтнути тебе!
Знову забрався заєць на панцир черепахи і вони попливли до берега.
Як тільки черепаха ступнула на сушу, заєць зіскочив з її спини і помчав у ліс.
– Прощавай, дурна черепахо! – закричав він.
– Тобі треба дістатися до моєї печінки – ось вона!
І, ставши на задні лапи, він поплескав себе передніми лапками по животу. Більше черепаха його не бачила. Де їй гнатися за зайцем!
Знала черепаха, що дракон жартувати не любить. Бути тепер їй у пащі акули. Подумала-подумала і вирішила: “Коли ж дурний заєць може жити на землі, то чому ж я не зможу? Проживу і я!”
І залишилась черепаха жити на землі.
Від неї ведуть родовід всі наземні черепахи.
А зайці з того часу ніколи навіть близько не підходять до морського берега.
