Жив собі один дуже бідний чоловік. Був у нього невеликий клапоть землі, віл та корова – ото й усього. Вола й корову він запрягав у плуг, коли орав, вони й годували хазяїна. Але прийшла біда – не стало вола, треба було купувати іншого. А грошей немає. Думав, думав чоловік і надумав попросити в лихваря.
А лихвар каже:
– Я тобі дам один золотий, але восени ти принесеш мені два.
Що було робити! Погодився чоловік. А тут де взялась посуха. Бідолаха не повернув собі навіть насіння, де вже було шукати два золотих, щоб віддати лихвареві. А той тільки цього й чекав. І забрав у селянина землю.
– Несправедливо, пане, забирати землю,– говорив чоловік.– Як же я тепер житиму?
А лихвар відповідає:
– А гроші не віддавати справедливо?
Опустив голову чоловік, йде та й думає, що його далі робити, як дітей прогодувати. Думав, думав і надумав поскаржитися старості.
А староста:
– Так тобі й треба! Чого ж ти не віддав йому грошей?
– Ніде правди немає,– зітхнув старий і пішов геть.
Іде, коли це назустріч йому людина, вся в чорному, тільки голова червона, а на плечах – двоє великих крил, і ними та людина вітер здіймає. Злякався селянин, звернув з дороги. А людина в чорному підходить ближче й ближче. То чоловік і питає:
– Чи ти, бува, не чорт?
– Ні, не чорт, я – вітер.
– Вітер? – не повірив чоловік.– А чого ж ти чорний?
– Я чорний вітер,– відповів той.
– Може, хоч ти мені допоможеш? – запитав його селянин.– Я суддю шукаю, а ти ж справедливий, однаково вієш і на багатого, й на бідного…– і розказав вітрові усе, як було.
А вітер каже:
– Я тобі допомогти не зможу, бо моя робота вітер гнати. Іди краще до місяця. Він світить звисока, бачить далеко. І багато знає. Більше тобі ніхто не допоможе.
І вітер показав чоловікові на срібну гору, де треба було шукати місяця.
І чоловік пішов. Ішов, ішов, нарешті дійшов-гаки до місяцевих хоромів. У дворі побачив дві зірки, що сиділи на срібних стільцях і сріблом вишивали місяцеві одяг.
– Нічим він тобі не допоможе,– сказали зірки чоловікові.– Місяць нічого не зробить без сонця.
– Пустіть мене, зіроньки,– почав благати чоловік,– може, я умовлю його. Може, якраз погодиться!
А зорі відповідають:
– Він зараз холодний і сердитий. Гляне на тебе, ще помреш.
– Ану ж як погодиться бути мені суддею! Вітер казав, що тільки місяць може заступитися за мене.
– Облиш місяця,– казали зірки.– Біжи краще до сонця. Тільки воно може стати тобі суддею. Іди цією стежкою, вона приведе тебе на золоту гору. Там стоять сонцеві хороми.
Попрощався бідняк із зорями й пішов далі. Дійшов, нарешті, до золотої гори. Зустріла чоловіка сонцева мати – ясна зоря – та й каже:
– Тікай звідси швидше, чоловіче, бо скоро сонце прийде, а воно, коли заходить, то таке лихе, що враз проковтне тебе.
– Я прийшов просити сонце заступитись за мене! – пояснив бідняк.
– Сховайся в хату,– наказала сонцева мати.– Прийде сонце, я нагодую його й присплю. А як виспиться – воно тоді добре й лагідне. Отоді й розповім йому про тебе.
Послухав селянин сонцеву матір і сховався в хаті.
Скоро й сонце прийшло. Весь палац аж пашів од спеки. Сонцева мати заховалася за ворота, щоб не згоріти. Вона чекала, поки сонце заховає вогонь у залізну торбу, що висіла на стіні, й сяде вечеряти. Потім швидко накрила стіл, поклавши на нього хліб з дев’яти печей та поставивши дев’ять казанів усяких страв. Далі постелила синові постіль і поклала спати.
Сонце одразу заснуло і тільки серед ночі прокинулось напитися води. Отоді й розповіла йому мати про бідняка та його прохання. Засміялося сонце:
– Ну й дурний же той бідняк. Чи він не розуміє, що, хоч би куди пішов, хоч би до кого звернувся – всякий суддя виправдає лихваря. Хіба може бідняк змагатися з лихварем?
– Що ж йому робити? – запитала мати.
– Скажи йому ранесенько, мамо, щоб він хитрістю забрав у лихваря землю,– відповіло сонце.– Нехай скаже йому, що через три дні я встану не на сході, а на заході.
Вислухала мати сонце і ще вдосвіта покликала до себе бідняка й переказала все, що радив син.
Поцілував чоловік їй руку і найкоротшим шляхом швидко добрався до села. Прийшов до лихваря і каже:
– Ти зробив великий гріх, пане, забравши мою землю. Тому через три дні сонце встане не на сході, а на заході!
А лихвар:
– Ти збожеволів! Де це хто бачив, щоб сонце сходило на заході?
– Кажу ж тобі, що так буде! – повторив бідняк.
– Як це правда,– мовив лихвар,– я поверну тобі землю. Як ні – заберу і вола, й корову. Згода?
– Згода!
На тому й стали.
Третього дня сонце, як обіцяло, зійшло на заході.
І лихвар, хотів того чи не хотів, повернув землю біднякові.
