Настала весна. Цаген надумав зорати поле й посадити кукурудзу.
– Ва аллах,– мовив Цаген,– допоможи мені кукурудзу виростити; якщо врожай буде добрий, то половина – твоя.
Зорав на гірському схилі діляночку землі й засадив її. Коли кукурудза зійшла, добре її прополов. Дозріли качани, зібрав Цаген урожай. «Я орав, садив, полов кукурудзу. Навіщо я буду аллахові оддавати половину?» – подумав Цаген та й повіз усю кукурудзу додому. Аллах обурився:
– А де ж моя половина?
– Ва аллах, де ти був, коли я садив, коли я полов? Хіба так допомагають? Не дам тобі й зерняти! – сказав Цаген.
Розсердився аллах. У небі грім загримів, уперіщив дощ, блискавка освітила все довкола.
– Не старайся даремно, не присвічуй біля моєї саклі – кукурудзи все одно не побачиш! – гукнув Цаген аллахові.
