Жив колись один чоловік, дурнішого на світі і не знайдеш. Побачив, що люди похилого віку дідусі і бабусі, коли читають, окуляри надягають, і теж вирішив окулярами обзавестися. Прийшов у крамницю, окуляри попросив. Одягнув на ніс, взяв календар, дивиться – нічого прочитати не може. Інші окуляри попросив. Господар послужливий – цілих шість пар перед дурнем розклав, – жодні не підходять. Приніс тоді господар найкращі окуляри, які були у нього. Знову одягнув їх на ніс дурень, глянув у календар, головою хитає: не годяться, мовляв.
Здивувався тут господар, глянув на дурня уважніше, а той календар верх ногами тримає.
Запитує господар:
– Чому це, шановний, вам жодні окуляри не підходять?
– Поганими окулярами торгуєте, – відповідає дурень. – Дайте хороші, я що завгодно прочитаю.
– А, дозвольте, поважний, спитати, ви знаєте грамоту? – звернувся до дурня господар.
– Знав би я грамоту, мені б окуляри не знадобилися, – відповів дурень.
