Колись давним-давно жила-була кішка, і дуже їй хотілося дізнатися, звідки у всіх сила береться і чому в одних її більше, а в інших менше. Думала вона, думала, дивилася-дивилася і вирішила, що немає на світі нікого сильнішого за лева.
Вирушила кішка до лева. Потоваришували вони; стали жити у мирі та злагоді. Але одного разу вирушили лев із кішкою в далекі краї, і зустрілися їм слони. Як побачили слони лева, розлютилися, спіймали його та й закинули на дерево.
Побачила це кішка і дуже здивувалася; виявляється, лев не найсильніший! Мабуть, є дехто й сильніший!
Пішла вона шукати слона, прийшла до нього і каже;
– Давай дружити!
Слон був не проти і відповів:
– Ну давай!
І вони стали жити разом.
Минуло багато днів, але одного разу блукали слон і кішка лісом і зустріли мисливця. Прицілився мисливець у слона, вистрілив, і слон упав мертвим.
«Ага, так от хто сильніший за всіх, раз він друга мого вбив!» І заплакала кішка гіркими сльозами.
Тільки зібрався мисливець додому, кішка підбігла до нього і каже:
– Послухай, візьми мене з собою!
Бачить мисливець, що це проста кішка, і відповідає:
— Гаразд, ходімо.
Прийшли вони до хати до мисливця, підбігла до нього дружина, забрала і рушницю, і кулі, і порох. Тут кішка зовсім розгубилася: «То ось хто найсильніший! Відібрала у мисливця рушницю, а він і слова не сказав, сів собі та відпочиває. Ось до неї мені й треба».
Пішла кішка за жінкою до хати, прийшла на кухню і сиділа біля неї, поки та готувала чоловікові їжу. Кішка так звикла жити на кухні, що жінці навіть доводилося проганяти її ловити мишей і стерегти від них горщики з крупою. З того дня і повелося, що найбільше кішка любить сидіти на кухні.
