Надумав якось Кролик посіяти просо. Та от біда: земля тверда, копати важко, а лапки у кроликів для такої роботи зовсім не годяться.
«Як би так приловчитися, – міркував Кролик, – щоб і себе не втомити, і просом поласувати? А чи не взяти когось у помічники?»
Нехай так і буде! Побіг Кролик у джунглі до Слона.
– Доброго дня, сусіде! У мене до тебе справа.
– Доброго, Кролику! Що за справа? – запитав Слон недовірливо, тому що всі в джунглях знали, який Кролик хитрун і шахрай.
– Та от хочу просо посіяти. Допоможи мені поле перекопати, а я тобі віддячу, коли врожай дозріє.
– Треба подумати, – відповів Слон. – Зараз я дуже зайнятий.
– То як? Допоможеш чи ні? – знову запитує Кролик.
– Гаразд, допоможу, – погодився Слон і махнув своїми величезними вухами. – Але тільки копати я буду вночі, бо вдень у мене справ багато.
– От добре! – зрадів Кролик. – Отже, ти копатимеш вночі, а я вдень. Ну, а щодо розплати…
– Тут все зрозуміло, – сказав Слон. – Робота порівну, і врожай порівну.
Кролику не дуже сподобалася ця умова, але він і взнаки не дав, і поспішив погодитися.
– Вирішено! – сказав він. – Чекатиму тебе ввечері. Моє поле он там, біля трьох баобабів, коло підніжжя скелі.
Попрощавшись зі Слоном, Кролик гайнув до річки. Примружившись, він уважно вдивлявся у блискучу річкову гладь. Та ось над водою піднялося щось величезне, схоже на гору.
– Привіт, Бегемоте! – вигукнув Кролик.
– Привіт, – прогудів у відповідь Бегемот.
– Я бачу, любий Бегемоте, у тебе чудовий настрій. Це дуже доречно. Бо у мене до тебе є невеличка справа.
Бегемот вибрався на берег і, важко ступаючи, підійшов до Кролика.
– Справа ось яка, – почав Кролик, – надумав я просо посіяти, та от одному не під силу скопати ціле поле. Чи не допоможеш мені? Я б уночі копав, а ти вдень. Удвох ми швидко впораємося.
– Мені теж хотілося б копати вночі, – сказав Бегемот, – коли не так спекотно.
– Ні, це неможливо. У нас, кроликів, тільки вночі сила з’являється. Тому вдень я намагаюся спати.
Бегемот невдоволено засопів: працювати в спеку йому не хотілося.
– А що я отримаю за роботу? – запитав він.
– Дарма ти заздалегідь турбуєшся, – відповів Кролик, – перекопаємо, посіємо, зіжнемо, там і побачимо…
– А це і зараз видно, – сказав Бегемот. – За таку роботу мені має належати половина врожаю.
– Гаразд, нехай буде по-твоєму! – погодився Кролик. – Ходімо, я проведу тебе до поля.
І вони попрямували до підніжжя скелі. Кролик показав межі поля, і Бегемот почав орати землю своїми могутніми лапами.
– Еге! А в тебе непогано виходить! – вигукнув Кролик. – Ну, тож ти працюй, а ввечері я зміню тебе.
Побіг Кролик до себе в нірку і спокійнісінько поспав аж до самого вечора.
На поле він повернувся незадовго до приходу Слона.
– Молодець, що не спізнився, – сказав він Слонові. – Поглянь, скільки я встиг зробити.
– Ніколи б не подумав, – здивувався Слон, – що ти вмієш так глибоко копати землю!
– А чи не здається тобі, сусіде, що я маленький і слабкий? – образився хитрун.
– Я зовсім не хотів тебе образити… – почав виправдовуватися Слон.
– Хоч я і невеликий на зріст, – перебив Кролик, – але спритний і можу п’ятдесят разів обернутися навколо себе, поки ти повернешся один раз. Ну гаразд, працюй, а я піду подрімаю.
Коли на другий ранок Бегемот прийшов на ріллю, він просто завмер від подиву: подумати тільки, як багато скопав Кролик за ніч!
– Це вражаюче! – сказав він уголос. – Адже я знаю, яка тут тверда земля! Не збагну, як тобі вдалося стільки скопати!
– Та це простіше простого! Мені навіть і старатися особливо не довелося, – відповів Кролик, і тут він ані крапельки не збрехав.
Через тиждень поле було скопано і засіяно. Слон повернувся в джунглі, а Бегемот у річку. І кожен з нетерпінням став чекати на врожай.
Настав час, дозрів урожай. Слон прийшов до Кролика.
– Знаєш, – сказав він, – я йшов повз наше поле і побачив, що просо вже дозріло. Тож коли почнемо збирати врожай?
– Друже мій, – промовив у відповідь Кролик, – нам слід поміркувати, як бути з урожаєм.
– Що?! – здивувався Слон. – Чи не збираєшся ти порушити нашу угоду?
– Та як ти міг таке подумати? – ображено відповів Кролик. – Просто мені здається, що нам обом не варто ділити врожай навпіл: адже кожному дістанеться так мало. Чи не краще одному відмовитися від своєї частки, тоді другий отримає все, а це вже зовсім інша справа!
– Виходить, хтось із нас працював задарма? Ні, дякую! – обурився Слон. – Та й хто ж має відмовитися від своєї частки?
– Той, кому не пощастить. Давай влаштуємо змагання, – запропонував Кролик.
– Яке ще змагання?
– А ось яке. Бачиш оцю довгу мотузку? Берися за один кінець, а я відійду трохи далі і візьмуся за другий. Будемо тягти з усієї сили. Хто перетягне – того і врожай.
Слон подивився на маленького Кролика, потім на свою велику тінь на землі, трохи повагався і погодився.
– На, тримай, – Кролик простягнув Слонові мотузку, – і, як тільки я крикну: «Починай», тягни до себе.
Слон міцно стиснув хоботом мотузку, а Кролик гайнув до Бегемота.
Йому він сказав точнісінько те ж саме, що і Слонові, і сунув йому в пащу другий кінець мотузки.
Потім, відбігши вбік, за дерева, крикнув: «Починай!», і Слон з Бегемотом почали щосили тягти.
Поки вони змагалися, Кролик зібрав усе просоі сховав його у себе в коморі.
Три дні й три ночі тягнули мотузку Слон і Бегемот: то один сильніше потягне, то другий, але нікому так і не вдалося перемогти.
І от, коли обидва вже зовсім знесилили, пішли вони назустріч один одному. Як же вони здивувалися, коли зіткнулися ніс до носа!
– Ти що тут робиш? – здивувався Слон.
– З Кроликом змагаюся, – прохрипів знесилений Бегемот.
– Та ні, це я змагаюся з Кроликом, – заперечив Слон.
– За що? – запитав Бегемот. – Адже ти не працював на полі!
– Послухай, Бегемоте, – розсердився Слон, – я працював на полі, кожну ніч!
– А я кожен день!
Тут Бегемот і Слон подивилися один на одного і зрозуміли, що Кролик обдурив їх.
– От же пройдисвіт! – обурився Слон. – Підемо на поле і самі поділимо врожай.
І вони швидко попрямували до поля. Але врожай вже був зібраний, а Кролика й сліду нема.
Слон і Бегемот вкрай розсердилися.
– Хай він тільки попадеться мені в джунглях! – лютував Слон.
– Я не пущу його до ріки! Нехай п’є воду з якоїсь калюжі! – погрожував Бегемот.
Та хитрий Кролик не боявся їх і вже придумав нову хитрість. Він одягнув на себе козячу шкіру і пішов у джунглі. Вигляд у нього був вкрай змучений.
Прийшовши до того місця, де пасся Слон, Кролик застогнав, заохкав і повалився у траву.
– Що з тобою, бідний Козлику? Хто це тебе так відчухрав?
– Ой, я нещасний! Кролик мене відлупцював тільки за те, що я не поступився йому дорогою.
– Ого! – злякався Слон. – Я бачу, що з ним не варто зв’язуватися.
– Ні в якому разі не зв’язуйся, тільки побачиш його, одразу тікай!
І Кролик у козячій шкурі побіг до ріки, ліг на пісок та застогнав:
– О-йой-йой! Пожалійте мене, дайте хоча б один ковток води!
– Що це з тобою, Козлику? – спитав Бегемот.
– Це все Кролик! Я випадково наступив йому на лапу, і подивись, що він зі мною зробив!
Бегемот задумливо почухався носом об пень.
– Ти краще йди, Козлику, звідси. Ми з Кроликом завжди жили в злагоді, не хотілося б з ним сваритися, навіть через тебе.
– Що ж, піду, – покірно відповів Кролик і поплентався геть.
Ось так маленький хитрун ошукав Слона і Бегемота.
