Сталося це давно, але розповідають цю історію й досі.
Жив у штаті Арканзас у містечку під дивною назвою Гарнізон один хороший чоловік. Звали його – лікар Вокер. Зросту він був невисокого, зате відрізнявся високими принципами щодо того, як поводитися, як зберігати свою гідність, і таке інше. Щоправда, не всі сусіди погоджувалися з ним у цьому, а тому говорили, що він дивак. Так завжди говорять про тих, чия поведінка є незрозумілою.
Він стверджував, що все на світі чудово, крім жінок, які свистять; курей які кукурікають; залізних ґрат, які скриплять, та скрипалів, які фальшивлять.
Занадто вибагливим був цей лікар Вокер, і Бог за це покарав його. Його рідна донька, красуня Джейн, втекла з дому зі скрипалем, який безбожно фальшивив.
Коли уряд штату переїхав до Літл-Рок, лікар Уокер купив собі на його околицях ферму.
У ті часи ці місця були малозаселеними. Найближчий сусід Уокера жив за дві милі від нього. Звали його – суддя Ровер.
Якось суддя Ровер прийшов до лікаря Вокера.
– Послухайте, Вокере, – сказав суддя Ровер, – мені потрібне ярмо, щоб запрягти вола і зорати землю.
Моє зламалося. Чи не позичите своє?
– Беріть, будь ласка, суддя. Користуйтеся, скільки потрібно.
Ровер узяв ярмо, користувався ним, скільки треба було, а потім “забув” його повернути.
Вокер чекав, чекав… Ярмо йому самому було потрібно, і він послав людину з вісточкою до Ровера. Ровер того дня був у поганому настрої і гаркнув:
– Якщо воно йому так терміново потрібне, нехай сам прийде і візьме!
Почувши відповідь судді, Вокер мало не задихнувся від обурення. І, прихопивши добре змащену рушницю, пішов до будинку судді Ровера, хоча день був спекотний і йти треба було дві милі. Але найменше він думав про сонце.
Суддю Ровера він знайшов на задньому дворі, той оглядав молодого бичка.
– Девіде Ровер, – сказав доктор Вокер, наставивши рушницю на суддю, – беріть ярмо, яке ви в мене колись позичили, і негайно віднесіть його до мене додому, а то….!
Ровер глянув на дуло рушниці і сказав:
– Миле поводження з сусідами! Я що, на вашу думку, обікрав церковний вівтар? Гаразд, я пришлю ваше погане ярмо з моєю людиною!
– Ні з ким ви його не пришлете! Вас слід вчити добросусідським відносинам та простій ввічливості і порядності. Знімайте з цвяха ярмо і несіть до мене додому, бо…
Ровер перевів погляд з Уокера на рушницю, націлену йому в груди, і прикусив язика. Він зняв зі стіни важке ярмо, вдягнув на себе і вирушив у дорогу. Дві милі по сонцю. А Вокер йшов за ним по п’ятах із рушницею на плечі.
Ровер ледве пересував ногами . Ярмо з кожним кроком робилося все важчим. Він тричі хотів зупинитися і скинути його на землю, але щоразу лікар Вокер приставляв дуло рушниці до його потилиці і наказував:
– Вперед!
Нарешті вони дійшли до будинку Уокера. Біля воріт Ровер скинув ярмо і притулив його до огорожі.
– Ви взяли його не біля воріт, – зауважив Вокер суворо, – а в сараї. Віднесіть його туди, де взяли. – Тон його не терпів заперечень.
Ровер підняв ярмо і відніс у хлів. Коли він повісив ярмо на місце, Вокер опустив рушницю і сказав миролюбно:
– Ходімо на веранду, суддя Ровере. Там краще продуває, а день сьогодні спекотний. Я попрошу свою дружину сходити за водою і приготувати нам прохолодний напій.
Вони сіли на веранді, Уокер покликав дружину, і вона приготувала прохолодний напій.
Лікар Вокер поговорив із суддею те і про се, про ферму, про справи, а потім додав:
– Ровере, ви в будь-який час можете брати моє ярмо для вола, тільки, обов’язкова умова: коли закінчите орати, поверніть його на місце, щоб мені не доводилося просити про це. Ось це буде по-добросусідськи.
І вони розійшлися друзями.
