Одного разу зустрілися в лісі Лось і Лисиця.
— Що нового? — запитує Лисиця.
— Та нічого втішного, — каже Лось. — Вчора за мною мисливець гнався, а я своїми довгими ногами все за кущі перепинався. Ледве втік. Біда мені з такими ногами цибатими.
— Та й мені зі своїми короткими не солодко. То в траві заплутався, то кігтями за папороть зачеплюся. Давай ми з тобою, Лосю, ногами поміняємося.
— Давай! — зрадів Лось.
Так вони й зробили.
Наступного дня Лисиця побігла в село, щоб півника собі на вечерю украсти. Але де там! Хіба можна на цибатих Лосиних ногах під двері в курник підлізти! Так і подибала Лисиця назад у ліс голодна. Аж бачить: Лось на її коротких лапах незграбно підстрибує, хоче молоденьку гілочку осики дістати. Тільки ж не вдається небораку дострибнути.
— Нащо я ногами мінявся? — бідкається Лось. — Помру тепер з голоду.
Почула це Лисиця, зраділа, почала просити Лося знову ногами помінятися. Відтоді й зосталися в Лося дужі ноги з міцними копитами, а в Лисиці — короткі прудкі лапи з гострими пазурами.
