Одного вечора лисиця, відчувши голод, вийшла зі своєї нори і стала блукати лісом в пошуках якої-небудь їжі. Вона ходила до тих пір, поки не втомилася, але нічого їстівного так і не знайшла.
Лисиця згадала, що у неї ні крихти в роті не було з учорашнього дня, і серце її сповнилося гнівом на лева, який позбавив її смачної їжі. Вчора вона прокралася в село, що неподалік від лісу, вкрала там качку і могла б втекти з нею, але раптом почула ревіння лева. Довелося їй кинути качку і рятуватися втечею.
Так, якби не лев, вона смачно пообідала. Лють засліпила її. Вона йшла, не розбираючи дороги, і раптом побачила перед собою лева. Лисиця затремтіла, страх охопив її, але вона опанувала себе і сказала:
– Лев, біжи швидше, рятуйся: скоро почнеться буря!
– Я дуже важкий, – відповів лев, – мені буря не страшна.
– Що ж ти робитимеш? Вітер буде дуже сильний.
– Я ляжу на землю.
– Це не завадить бурі занести тебе.
– Я буду триматися за стовбур дерева.
– Вітер буде дути декілька днів. Ти не зможеш триматися за стовбур дерева так довго.
Тоді лев, не на жарт злякавшись, закричав:
– Якщо так, скажи, що мені робити!
– Давай я прив’яжу тебе до дерева, і самий сильний вітер не буде страшний тобі, – запропонувала підступна лисиця.
– Чудова думка, – погодився лев. Прив’язавши лева до дерева, лисиця сіла на камінчик неподалік.
– Що ж ти сама не шукаєш притулку, щоб врятуватися від бурі? – запитав її лев.
– Тому що ніякої бурі не буде, – спокійно відповіла лисиця.
Лев страшно розгнівався і голосно заревів. Миттю ж зібралися різні звірі.
Побачивши лева, прив’язаного до дерева, і лисицю, що спокійно сидить поруч, вони здивувалися і запитали, що це має значити.
– Це я прив’язала його, – пояснила лисиця, – в помсту за те, що він вчора позбавив мене вечері. Це повинно послужити уроком всім вам. Нехай сильний остерігається нападати на слабшого.
І вона почала гордо і важно відходити, і всі звірі дивилися на неї зі страхом і повагою.
