Давним давно у людей не було вогню. Вони змушені були їсти м’ясо та банани сирими, як павіани.
Якось, як завжди, діти погнали худобу на пасовища та взяли із собою сиру їжу. Там вони вирізали собі стріли та почали бавитись.
Один хлопчик встромив стрілу в шматок дерева кіхомбо і почав крутити стрілу в руках. Стріла нагрілася, і хлопчик крикнув товаришам:
— Хто хоче доторкнутися?
Діти підійшли, і він торкався їх стрілою, що нагрілася. Діти закричали і розбіглися. А хлопчик почав крутити стрілу ще сильніше, щоб вона нагрілася ще більше, а потім знову торкнувся дітей. Тоді вони стали допомагати йому і запропонували:
— Давайте нагріємо стрілу ще дужче.
Вони знову почали крутити стрілу, тоді з’явився дим. Клаптик сухої трави, що лежав під шматком дерева, почав тліти.
Діти принесли ще трави, щоб було більше диму. І коли вони стояли і дивилися, вгору піднялося полум’я — пшш… пих! Воно запалило траву, почало рости і знищило чагарник і весь час гуло і тріщало: «во-во-во-во-во», ніби проносилася буря.
Люди з усієї округи збіглися сюди, дивилися на полум’я і говорили:
— А де ті, хто послав нам це диво?
Потім вони знайшли дітей і закричали:
— Звідки ви взяли це чудо?
Дорослі були дуже розлючені, і діти злякалися. Вони взяли свої стріли, шматки дерева і показали, як їх крутили. І тоді знову спалахнуло полум’я. Дорослі закричали:
– Що ви наробили! Те, що ви придумали, знищить всю траву та дерева!
Про те, що вогонь може послужити і добру службу, дорослі дізналися, коли діти почали шукати на згарищі принесену на пасовище їжу. Діти сказали:
— Ідіть сюди, погляньте: всю нашу їжу знищив Вово! — Вони назвали вогонь Вово, бо коли він горів, то гудів: во-во-во-во.
Але коли діти, зголоднівши, все ж таки спробували банани, то виявили, що вони стали набагато м’якшими і солодшими, ніж були.
Вони знову розвели невеликий вогонь і поклали в нього банани — і ще раз переконалися, що банани стали смачнішими.
І тоді всі люди понесли Вово додому і стали пекти на ньому свою їжу.
Одного разу до них прийшов незнайомець, покуштував їх їжі і запитав:
– Як ви це готуєте?
Тоді йому показали вогонь. Незнайомець пішов додому і взяв козу, щоби обміняти її на вогонь. Він зустрів другу людину, і та запитала його:
— Куди це ти йдеш із козою?
А незнайомець відповів:
– Я йду до Вово за вогнем.
Прийшло багато людей. Вони купили вогонь та рознесли його по всій землі. І навчилися добувати вогонь зі шматків дерева тертям.
М’яке дерево вони назвали кіпонгоро, а інше – овитим. Ці два дерева вони стали тримати напоготові на підлозі хатини і говорили:
— Це на випадок, коли настане довга ніч і всі люди спатимуть, тож ніхто не зможе дістати вогню у сусіда.
