Жив колись дуже давно в тундрі багатий кочівник. Було в нього стільки оленів, що він своєму стаду й ліку не знав.
Жив він, як усі багатії,– вночі спав, удень пив, їв, люльку палив та жирів.
Так і старість прийшла.
Став багатій погано спати, почав нудьгувати. Як знудьгувався вкрай, надумав він себе потішити. Наказав жінкам м’яса наготувати, як на велике свято, а сам по селищах та стійбищах запрошення розіслав:
– Приходьте всі, хто хитрі загадки знає. Три дні смачно годуватиму. Тому ж, чию загадку я не зможу розгадати, якого завгодно оленя зі стада віддам.
Наїхало гостей сила-силенна: кожен смачно поласувати радий.
Загадують гості різні загадки, та старий не дурний, а загадки простенькі.
Бенкетують гості день, другий.
Занудьгував господар.
«їдять вони ласо,– думає, – зубами працювати вміють, а головою помізкувати ніхто не хоче. Доведеться вдруге запрошення розсилати».
Знову вирядив посланців у всі кінці по селищах та стійбищах.
– Приходьте всі, хто хитрі загадки знає. Три дні смачно годуватиму. Тому ж, чию загадку я не зможу розгадати, якого завгодно оленя зі стада віддам.
Повертався на байдарочці з полювання звіробій, на ймення Сяюн. Схотілось і йому піти на свято, та тільки він хитрої загадки не знав. Коли це бачить – летить яструб, тягне зайця. Схопив мисливець свій лук, пустив стрілу,– розтулив яструб кігті, упустив зайця в море.
Став заєць тонути.
Наліг Сяюн на весла, підоспів, схопив довговухого й витягнув.
Ось гребе він до берега, а сам думає: «Здається мені, що я хитру загадку з собою везу. Либонь, куцого косого на рогатого безхвостого виміняю».
Пішов він у тундру, з’явився на свято, питає господаря:
– Чи правда це, що коли ти загадку не відгадаєш, то якого завгодно оленя з свого стада віддаси?
– Правда,– каже багатій, – тільки за два дні свята я хитрої загадки ні від кого не почув.
– Ну, тоді слухай мою,– каже звіробій,– Загадка така:
Летіло летюче, тягло бігуче,
Я кинув колюче,
Колюче влучило в летюче,
Летюче впустило бігуче,
Бігуче стало тонуче.
Ось і розгадай, що це таке?
Довго думав старий, чимало люльок випалив. Ніч настала, всі спати полягали, відпочивають.
Один тільки господар не спить, думає – загадку розгадує. Ось і новий день настав.
Коли всі гості зібралися до столу, старий багатій звернувся до Сяюна.
– Я все життя на двох ногах ходив, та, видно, й тебе мати не одноногим породила. Хитра твоя загадка, моїми зубами її не розгризти. Бери собі якого хочеш оленя: хитре рогатого варт!
