Олень і черепаха засперечалися, хто швидше бігає. От зійшлися вони, як домовлялися, і, ставши поряд, кинулися щодуху до фінішу.
Але черепаха вирішила перехитрити оленя, розставивши по всьому шляху своїх родичів – усі ж бо черепахи схожі між собою,– і, навчивши їх, як вони мають діяти, подалася на змагання.
Олень обвішався брязкальцями і калатальцями, щоб йому біглося весело й легко. Він полетів, як стріла, і залишив черепаху так далеко позаду, що її вже не стало й видно. Біг та й біг, видзвонюючи:
Задавались, сперечались, осоромились;
задавались, сперечались, осоромились;
задавались, сперечались, осоромились…
І, набагато випередивши черепаху, зупинився перепочити. «Трохи перепочину,– сказав він сам до себе,– однак вона плентається далеко позаду».
Аж тут черепаха вилазить з-під куща та й каже:
А ось і я: взяла моя!
Побачивши її, олень здригнувся од несподіванки і рвонув чимдуж, щоб таки перегнати черепаху.
Він біг, безперестанку видзвонюючи:
Задавались, сперечались, осоромились;
задавались, сперечались, осоромились;
задавались, сперечались, осоромились.
Вибігши далеченько, олень зупинився перепочити під манговим деревом. Але і звідти виповзла черепаха, примовляючи:
А ось і я: взяла моя!
Знову помчав олень, хоча вже добряче притомився, і залишив черепаху позаду, продзвенівши вдалині своїми брязкальцями та калатальцями:
Задавались, сперечались, осоромились;
задавались, сперечались, осоромились;
задавались, сперечались, осоромились!
Та коли знову зупинився на спочинок, тієї ж миті виповзла звідкись черепаха:
А ось і я: взяла моя!
І полетів олень, мов куля, бо до фінішу було вже зовсім близько, і все видзвонював своє: «Задавались, сперечались, осоромились!..» Ось-ось мав добігти до мети, та раптом побачив попереду черепаху, що підповзала до фінішу: вона ж ховалася за два кроки відчула, що олень наближається.
І коли олень – король бігунів – побачив, що його перемогла якась нікчемна черепаха, йому стало так соромно, що він кинувся у прірву і розбився на смерть.
