Починається казка з великого багача. Сей багач мав два сини. Старший поводив себе добре і слухав нянька. За те отець його оженив добре. Який багач був сам, від такого взяв дівку. А молодший, неслухняний, оженився сам і взяв дівку, яку сам хотів. За те отець йому не дав ніякої частки. І жив він дуже бідно, але його життя було дуже солодке і веселе. А одної осені дивиться – у нього кінчається хліб і нічого їсти. Каже він жоні:
– Що б нам робити? Чи не продали б ми корову на торзі?
А жона каже:
– Я тобі не скажу нічого, ти сам знаєш. Продати мусимо, бо їсти нічого.
Бідний зібрався на торг і продав корову за тисячу срібних. На радощах пішов на базар купити хліба. Бачить він, що поліція веде межи собою вісімнадцятилітнього хлопця за крадіж. Привели його на уряд і хочуть вішати, бо вчинив велике лихо.
Але суд виголосив вирок, що за тисячу срібних може відкупитися. Люди дивились одне на одного, але ніхто тисячу не виймає. А той бідний чоловік, що продав корову й не мав шматка хліба, поліз у тайстрину, витяг тисячу срібних і виголосив, що він викупляє з-під шибениці голову. І коли викупив опришка, той прийшов до нього, низько вклонився і красно привітався. Питає опришок:
– Звідки ти, чоловіче, з котрого села?
Чоловік сказав, звідки він.
І з тим словом зібрався опришок і пішов. Пішов своєю дорогою, котрою він хотів. Айбо бідний чоловік сильно задумався, що він недобре зробив, бо не має за що купити шматок хліба своїм дітям. Іде додому до своїх дітей. Ступив до хижі, а в нього опришок сидить за столом і гоститься з його жоною і дітьми, той самий, котрого забрав з-під шибениці за тисячу срібних. Ростилися вони в радості й говорили. Опришок питає бідного чоловіка:
– Чого ти такий дуже бідний? Не маєш нічого у своїй хижі!
Бідний каже йому:
– За то я такий бідний, що нянька не слухав і не дав мені нянько ніякого майна, а все дав старшому братові, котрий його слухав.
– Ну, – сказав бідний чоловік опришкові, – я тобі все сказав, тепер скажи мені, чого ти крадеш, коли ти бачиш, що тобі не ведеться? Бо коли б не я, то ти постраждав би.
Опришок йому каже:
– Я краду, бо я від багатого беру, а бідному даю. Та ти, бідний чоловіче, скажи, де твій брат живе, най я на нього піду подивлюся.
І зібрався опришок до багатого брата. Й дивується: скільки він ходив, а такого багача не знаходив. Почекав вечора у багача в хижі й запалив свічку, пустив з свічки такий дух, що всі поснули. Тоді пішов до хижі шукати грошей. Відкрив шафу, а там повно грошей. Набрав бесаги і поніс до бідного. До того, котрий його викупив з-під шибениці. Встає багатий рано і бачить: у шафі бракує багато грошей, і дуже зайойкав:
– Хто наші гроші забрав?
Жила в нього стара мати, дев’яноста років, і каже йому:
– Гроші вкрав твій бідний брат, мій синку.
На те багатий:
– Того не можемо казати, бо ми його не бачили.
А мати сказала:
– Я бідного сина спіймаю в крадіжці. Та як я його спіймаю? Зроби велику гостину і оту мою стару скриню повези до бідного сина. Я буду в ній сидіти й слухати крізь ключову дірку, що у нього в хижі говориться, бо якщо він украв гроші, то буде веселий.
Багатий послухав матір. Перед гостиною до себе закликав бідного брата і питає його, чи має місце в себе на стару скриню, бо він соромиться старої скрині. А до нього зійдеться багато людей гоститися. І бідний сказав:
– Вези, в мене є досить місця.
Багатий посадив у скриню свою стару маму, наклав всяких калачів, аби не була голодна, і повіз її до бідного. Але бідний недовго гуляв на гостині, бо на нього ніхто не вважав. Не дали йому й шматка хліба. Та прийшов додому. Опришок і питає його:
– Чого ти так скоро вернувся з гостини?
А далі каже:
– Подивлюся я, що у сій скрині є.
Вийняв з кишені багато ключів, глянув, котрий йому буде підходити. Відімкнув скриню й бачить: баба спить, рота роззявила. А опришок узяв калач та й забив бабі у горло так, що баба удавилася й померла. А далі скриню замкнув і говорить бідному:
– Тепер можемо говорити доста, бо ніхто не чує.
Та що вони говорили? Говорили про опришківські діла. Тим часом у багача гостина закінчилася, і він прийшов за старою скринею до бідного. Скриню привіз додому, відімкнув і дивиться: мати його вмерла. Дивується, від чого вмерла. Думає, що від того, що була дуже голодна, їла з охотою і удавилася.
– Ну нічого. Умерла, бо досить жила.
Багатий скінчив своє діло смертельне; закликав попа відслужити провід і бабу поховати. А опришок узяв лопату і чекан, пішов на кладовище і бабу вигріб. Узяв її на плечі й приніс до багатого, а сам пішов у саж та зарізав найбільшу свиню. Бабу посадив на свиню і дав їй ніж у руки, а сам зібрався й пішов до бідного. А рано встали служниці годувати свині й бачать: баба сидить на свині. Дуже страшно закричали і повтікали. Кличуть:
– Вставай, пане, бо мати зарізала свиню.
Багач устав і дуже злякався, коли побачив свою маму на свині. Скоро побіг до попа радитися, що йому чинити, бо прийшла мама додому і зарізала свиню. Піп перелякався. Як це могла баба встати з гроба і зарізати свиню?
І сказав він, що треба закликати десять попів та поховати бабу так, щоб не прийшла. Багатий відповів:
– Най прийде хоч скільки попів, заплачу, аби мама не прийшла.
І бабу в другий раз поховали з десятьма попами. Але опришок знову бабу відкопав і приніс до багатого в хлів. Зарізав косою вола і посадив бабу на вола. Дав їй косу в руки й пішов собі.
Рано встали слуги, зайшли в хлів годувати худобу і бачать чудо. Перелякалися так, що не було заднього! Почали кликати пана:
– Тут є знову мати!
Пан теж дуже злякався і побіг до попа. І сказав попові, що велика біда, бо баба знову прийшла та зарізала вола. Піп сказав:
– Учинимо великий провід і повеземо бабу у великому параді на конях.
Провід відслужили і повезли бабу на конях знову на кладовище. А опришок у третій раз викопав бабу, приніс до попа і поклав під хату йому, а сам пішов та купив горілки й вигадує, як напоїти слуг. Виліз на хлів і капає туди, де слуги спали, доки не почули. Як почули, говорять:
– Тут десь піп заховав горілку.
А опришок сховався на друге місце. Слуги вилізли на хлів, знайшли горілку, напилися і п’яні поснули. А опришок узяв бабу, заніс у хлів і посадив на коня, котрого багач лишив у попа після того, як бабу відвезли на кладовище. Сильно прив’язав і дав їй батіг у руки, а сам пішов додому.
Рано слуги пробудилися і зайшли в хлів. Бачать: баба сидить на коні. Дуже злякалися й побігли сповістити попа. А піп наказав:
– Пускайте коня геть з двору!
Кінь утік з бабою. А до днини приходить до воріт багатого і заіржав так сильно, що той почув. Відчинив вікно і дивиться: його кінь, що ним відвезли бабу, стоїть під воротами! Бачить, що не тільки кінь, але й на коні баба. Його жона налякалася й говорить йому:
– Іди ти за бідним братом і поділи з ним увесь маєток, бо твоя мати згубить нас з усім маєтком.
Він пішов за братом і сказав:
– Я тобі, брате, уділю половину свого маєтку.
Призвав уряд і в порядку передав половину маєтку й того, що придбав сам. А в тім часі прийшов опришок, що бабу приносив з кладовища, й каже:
– Та ви свою бабу не можете поховати з попами? А я її поховаю так, що вона вже ніколи не прийде.
І поховав.
Тепер собі потолкуймо, як опришок віддячив бідному чоловікові за тисячу срібних, котрими той відкупив його від шибениці? Поставив бідного на ґазду.
