Один мисливець убив дичину і засмажив свою здобич. А коли він їв, крихти м’яса падали на землю. Летіла повз осу. Вона вловила смачний запах, відхопила від крихти, що впала, стільки м’яса, скільки могла забрати, і поспішила до себе додому.
А назустріч їй – шуліка.
– Шуліко, ти голодний? – Запитала оса.
– Так, я голодний, – відповів той.
– Там унизу багато м’яса, – сказала оса. — Поклич своїх друзів, щоб і вони поїли.
І ціла зграя птахів опустилася на землю. Але скільки не шукали вони, чим би поживитись, так нічого й не знайшли. Обдурений шуліка розлютився і полетів до осиного гнізда.
– Оса, ти велика брехуха, – сказав він. – Ти обдурила мене. Там немає ніякого м’яса.
– Я не обманювала тебе, – відповіла оса. – Подивися, скільки в мене м’яса. Я ледь донесла. І там на землі лишилося стільки ж.
У шуліки пильні очі, але й він ледь розгледів крихітну крихту м’яса, яку показала йому оса. І зрозумів він тоді, що поквапився. Не оса брехуха, а сам він дурень.
