Вирушив якось цар із дружиною та донькою покататися на розкішному кораблі. За кілька годин піднявся сильний вітер і поніс судно до далеких країв. Зійшовши на берег, король зрозумів, що тут навіть не чули про їхню країну. Правитель соромився зізнатися, хто він. Грошей було обмаль, тому довелося найнятися пастухом стерегти отару овець, адже нічого не вмів.
Минуло кілька років. Цар постарів, а донька виросла й перетворилася на гарненьку панянку. Одного дня син володаря цих земель, вродливий парубок, побачив дівчину та закохався. Принц повідомив батькам, що візьме за дружину тільки її.
– Ваша високосте, на світі безліч гарних і розумних панянок знатного роду! – відмовляли юнака всі міністри, радники та придворні.
– Іншої не треба, – вперто відповідав царевич.
Урешті-решт батьки дали згоду на весілля. До пастуха спорядили міністра, щоб повідомити про наміри принца.
Дізнавшись про бажання парубка, старий поцікавився:
– Яким ремеслом володіє царевич?
– Ти несповна розуму! – вигукнув радник. – Люди мають працювати, щоб заробити на хліб, а принц володіє містами й землями.
– Якщо не вміє майструвати, не віддам за нього доньку, – суворо відповів пастух.
Відмова обурила придворних:
– Дивак іще й вередує! Хай вважає за щастя, що принц звернув увагу на дівчину.
Одначе юнак не засмутився й погодився виконати бажання старого. Принц, блукаючи містом, зазирав у майстерні. Побачивши, як плетуть рогожі [цупка тканина], вирішив, що це ремесло опанує найшвидше. За кілька днів показав уміння пастуху.
– А скільки коштує рогожа? – запитав старий, прискіпливо оглянувши виріб.
– Чотири монети.
– Непоганий заробіток. Якби я так умів, не довелося б овець стерегти.
І пастух розповів свою сумну історію. Придворні зраділи, що принц бере за дружину дівчину знатного роду. А молодята, справивши весілля, спорядили корабель, аби нарешті повернути царя на Батьківщину.
