Жив на світі один селянин. Він стільки чув різних див про короля, що думав, ніби король людина не як усі інші, а якась дуже особлива. Дуже хотілося селянину хоч раз у житті на власні очі побачити короля.
А столиця далеко. Вирішив селянин поїхати до міста на короля подивитися.
— Ти що, зовсім здурів? – Розсердилася дружина. — На якусь дурну забаганку гроші витрачати! Їх у нас і так небагато. Нема чого тобі в столиці робити!
— А я зараз зайду там до лікаря, зуб собі вирву. Ти ж знаєш, зуб у мене часто болить, немає сили терпіти.
Не дає спокою дружині селянин, до столиці і до столиці, до Мадрида і до Мадрида. Ну, дружина і відпустила його.
Йде селянин, радіє. А столиця далеко, мало не витратив всі гроші на дорогу.
Прийшов селянин до Мадрида і того ж дня побачив короля, як той із церкви виходив.
— От я дурний, так дурний, — ляснув себе по чолі селянин. — Король такий, як усі, як я та інші. І на що я лише гроші витратив! Треба було дружину послухати.
Порахував гроші, а в нього лише півреала залишилося.
Тут захотілося селянину їсти, а на біду ще й зуб розболівся. Зупинився селянин біля торговця пирогами, дивиться на лоток і думає: «Якщо я вирву зуб, мої півреала за лікарем підуть — тоді мені з голоду помирати; а якщо пирогів поїсти, зуб ще більше розболиться, не дійду я з ним додому. Як у цій біді бути?»
Поки він стояв-сумнівався, йдуть повз два сеньйори. Побачили селянина, як він на пироги дивиться, і питають:
— Гей ти! Скільки пирогів з’їж нараз?
А самі сміються.
— Я? Та хоч сто, — каже селянин.
— Сто? Та сто ніхто не з’їсть.
— Ніхто не з’їсть, а я з’їм.
Почалася між ними суперечка: з’їсть чи не з’їсть? Розпалилися сеньйори, а навколо народ зібрався. Нарешті сеньйори кажуть:
— На що сперечаємось?
— На що сперечаємось? А ось на що: не з’їм нараз сто пирогів, рвіть мені зуб.
Посміялися сеньйори й погодились.
Наївся селянин пирогів від пуза і каже:
— І справді, сеньйори, більше не можу, ваша, мабуть, взяла.
Сеньйори зраділи, кличуть лікаря. А народ сміється! Прийшов лікар, сеньйори йому й кажуть:
— Вирвати цьому чоловікові зуб!
Селянин так зморщився, ніби шкода йому зуба, а ті ще більше сміються. Тягне лікар хворий зуб, селянин кричить та стогне, а сміх навколо ще сильніше.
Ось вирвав лікар зуб, сеньйори заплатили за пироги, заплатили за зуб і кажуть людям:
— Бачили такого дурня? За кілька пирогів зуба позбувся.
— А все ж не дурніший за вас, — відповідає селянин. — Ви мені за пироги заплатили, що я з’їв, і зуб хворий вирвали, лікарю заплатили. І від голоду позбавили, і від болю. А мої півреала цілісінькі збереглися.
