Як мала баба Гапка померти, то було таке. Полягали всі спати, і були вже добрі вечері. Але баба не спала. Чує, щось гупає під вікном. Як вона встала, подивилась у вікно, то побачила свого коня. Такий, як був їхній. Збудила діда, каже:
– Диви-но, кінь онде, чого це він ходить? Біжи прив’яжи, хай не дере коло вікна, бо піде й не найдеш тоді.
Але дід Віхтор в вікно не дивився, а пішов на другі двері (в нас у старій хаті були двері подвійні). Пішов подивитись, чи є його коні. Але бачить, що його коні лежать в стайні. То прийшов насварився на бабу:
– Лягай спати, наші коні стоять, то не наш кінь!
А через тиждень баба Гапка померла. То, значить, Смерть ходила.
