Отримав якось Місяць від Сонця запрошення прийти до нього в гості. Довго він міркував, що подарувати Сонцю, і нарешті придумав.
Зібрав декілька найяскравіших зірок, поклав їх на срібну тацю та й пішов у гості.
Сонце дуже зраділо цьому подарунку. Вони посиділи, смачно попоїли, добре побалакали…
А потім Місяць запросив Сонце до себе в гості. Довго думало Сонце, чим би потішити Місяць. Нарешті придумало.
Покликало найкращого кравця й каже:
– Я збираюся до Місяця в гості й вирішило подарувати йому вбрання з хмар. Будь ласка, поший гарненько, щоб і зручне було, і гарно сиділо на Місяці.
А кравець і каже:
– Ні, Сонцю, не візьмуся я за цю роботу. Та й ніхто не візьметься. Адже Місяць щодня змінюється. Сьогодні він круглий, як куля, а завтра вже з одного боку починає худнути, а за два тижні й зовсім стає тоненьким, та ще й вигинається, як серп. Як же тут по ньому пошиєш?
Засмутилося Сонце, але що поробиш? Довелося йти в гості з порожніми руками.
Місяць приготував частування, вони посиділи, попоїли, побалакали… Але коли Сонце вже зібралося йти і Місяць побачив, що йому немає подарунка, він засмутився.
– Не сердися, Місяце, – сказало Сонце. – Я довго думало, що тобі подарувати, і вирішило, що найкращий подарунок – вбрання з хмар. Але наймайстерніший кравець відмовився виконати моє прохання.
Проте з цього дня я дозволяю тобі збирати мої промені і шити з них собі будь-яке вбрання. Побачиш, яким гарним ти станеш!
І Місяць вирішив, що подарунок зовсім не поганий.
З того часу Місяць красується у нічному небі яскравий і блискучий, прикрашений сонячними променями, його відбитим сяйвом.
