Жили у лісі різні звірі. Все було б нічого, та неподалік оселився лев і наклав на звірів данину: зайці мусять йому живе зайченя принести, вовки – вовченя, лисиці – лисеня. Довелося підкоритися: хто посміє сперечатися з грізним левом?!
Плачуть звірі, але дітей своїх несуть левові!
Ось настала черга й лисицям живу данину леву відносити. Старий лис думав-думав та й надумав: треба позбутися жадібного лева. І пішов він до лева сам, без данини. Лев побачив його й заревів:
– Ти чому так довго не йшов? Та ще й з порожніми руками посмів прийти!
– О всемогутній леве! Вів я до тебе своє лисеня, аж тут біля великого дерева стрів мене ще один лев і відібрав те, Що належить тобі.
– А куди ж він подівся?
– Якщо ти зволиш підвестися й піти за мною, то я покажу тобі, де переховується цей розбійник.
Ішли вони та й ішли, аж зупиняється лис біля великого дерева. Підвів лис лева до глибокого колодязя, схованого під гілками, і каже:
– Ось тут цей грабіжник! Підніми мене, і ми удвох зазирнемо в цю яму.
Лев підняв лиса, і вони обидва зазирнули в колодязь. Там, у воді, побачили вони свої відображення. Лев був нездогадливий, він подумав, що то й справді сидить у колодязі ще один лев і тримає лисеня. Розлютився він, відкинув лиса геть, а сам стрибонув у колодязь. Там і захлинувся.
Отак звірі позбулися жадібного лева.
