Жив в старовину один бідняк на прізвисько Ван У-цзи – Ван П’ятий. І був у нього осел, він на ньому хмиз та вугілля возив. Інших руки годують, а бідняка осляча спина. Беріг бідняк свого осла, як скарб дорогоцінний, поїв, годував. Так він свого осла пестив, що шкура у того стала гладка, щетина блискуча. Хто не побачить – похвалить:
– І справді скарб а не тварина!
Був, звичайно, осел той впертим, так на те він і осел! З ранку до ночі копитами б’є, відпочинку собі не дає. На іншого осла щонайбільше шістдесят кілограмів навантажиш, а цей і сто двадцять тягне. Інший осел в один кінець збігає, а цей в два поспіє.
Навантажив бідняк на осла вугілля деревне, повіз в містечко продавати. Осла біля воріт прив’язав, сам мішок з вугіллям на продаж поніс. Вернувся – немає осла. Замість нього до дерева інший, ледачий, осел прив’язаний. Сполошився бідняк, заметушився, то на схід побіжить, то на захід кинеться, де тільки не шукав! Осла і сліду не було. Розсердився Ван П’ятий і потягнув паршивого осла – ледаря до судді Бао скаргу подавати, та не знає, відповідачем кого назвати. Думав, думав, і на осла Ледаря скаргу подав.
Вийшов суддя Бао до зали, і став справи розбирати. Дійшов до скарги Вана П’ятого, наказав сторожі відповідача привести і давай його лаяти:
– Ти звідки взявся? Як ти посмів чуже ім’я привласнити, себе за іншого видавати!
А осел голову похнюпив, мовчить, хоч би слово вимовив!
Ще дужче розлютився суддя Бао, як вдарить калаталом по столу, як закричить:
– Ван Чао, Ма Хань! Намордник на осла надіньте! Не годуйте його, не поїть! Міцно-міцно під арешт на три дні замкніть. Пізніше знову йому допит учинимо!
Ледь не розсміялися стражники, і ті, що біля судді стояли. Довелося їм виконати наказ судді. Замкнули вони відповідача поважного, осла Ледаря, в порожньому загоні. Тим часом новина ця на всі чотири сторони рознеслася, дивуються люди, зроду про таке не чули. І на третій день, коли знову був суд призначений, не сотні – тисячі людей заполонили судову залу. Кожному охота подивитися.
Три рази в барабан вдарили, піднявся суддя Бао в зал, на суддівське місце сів. Стражники негайно осла притягли: черево у нього запало, голова опущена, дивитися шкода. Стукнув суддя калаталом по столу і як закричить:
– Гей, варта! Дайте цьому паршивцю сорок київ, та сильніше бийте!
– Слухаю, – разом відповіли стражники, взяли кийки і давай осла дубасити. Десять, двадцять, тридцять – всі сорок палиць йому дали.
Наостанок суддя Бао наказав:
– Тепер відпустіть його, нехай іде, куди хоче.
А осел ледачий три дні під замком просидів, три дні не їв, три дні не пив, сорок палиць отримав, страху натерпівся. Як вилетить він із залу, як помчить! Тільки його й бачили. Наказав тут суддя Бао одному стражникові та Вану П’ятому по сліду піти, подивитися: в чий він будинок забіжить – той і є його господар, а значить і той самий злодій, який осла у Вана П’ятого вкрав, а свого ледачого залишив.
Пішли Ван П’ятий зі стражником по сліду, з ними ще кілька роззяв ув’язалися, дивляться – осел ледачий до господаря одного хутора забіг. Пішли люди за ослом слідом. Знайшли, звісно, осла, якого у Вана П’ятого вкрали, і самого злодія схопили.
