Одного разу тигр, що нишпорив по лісу в пошуках здобичі, неждано-негадано втрапив у пастку – залізну клітку. В розпачі кидався він на залізні грати, та нічого не міг удіяти: залізо лише дзвеніло від могутніх ударів тигра. Стомився звір, опустив голову на лапи й зажурився. Порятунку не було. Аж раптом – де не взявся – іде собі лісом подорожній. Побачив його тигр та й ну проситися-молитися:
– Ой чоловіче добрий! Зглянься на моє лихо. Тільки ти мене й порятуєш. Пожалій мене, бач, який я бідний, голодний, нещасний. Я знаю, що ви, люди, милосердні. Звільни мене, чоловіче добрий, я тобі повік цього не забуду, все життя тебе шануватиму й служитиму тобі. Слово тигра – закон, можеш пересвідчитись у цьому.
Чоловік зупинився, глянув, і жаль йому стало тигра. «Дай,– думає,– виручу звіра, зроблю тварині добро». Та й одчинив клітку.
Але тигр, як тільки вискочив із клітки, іншої заспівав:
– Ох, і зголоднів я в клітці! Скільки днів і рісочки не мав у роті. Думав, тут мені й смерть. Аж ти врятував мене, і тепер мені хочеться їсти. Сам бачиш – полювати немає в мене сили, доведеться тебе з’їсти.
– Оце так! – остовпів чоловік. – Ти ж обіцяв шанувати мене й служити мені довіку. Забув свою обіцянку? То таке твоє слово?!
– Така моя шана – з’їм тебе, – загарчав на подорожнього тигр.
– Яка ж це шана?! За те, що я врятував тобі життя, ти хочеш заподіяти мені смерть! За добро не можна платити злом. Ходімо, хай нас інші розсудять, – вигукнув чоловік.
– Гаразд, ходімо,– погодився тигр.
І пішли подорожній з тигром шукати собі суддю-посередника.
Побачили вони самотній урюк, що ріс на узбіччі дороги, і запитали у нього, чим віддячують за добро.
– Злом, – відповів урюк. – Ось погляньте на мене. Люди смакують моїми плодами, відпочивають, коли спека, в затінку од мого листя і в подяку за це рубають і ріжуть моє гілля на держаки до кетменів чи на товкачі до ступ. За добро оддячують злом.
– Чуєш? Правду мовить урюк, – каже чоловікові тигр.– Отож я таки з’їм тебе.
– Постривай, запитаймо ще когось.
Побачили вони корову, що паслася в долині на соковитій траві, та й питають її:
– Чим віддячують за добро?
– Злом, – відповідає корова.– Ось погляньте на мене. Щороку я приводжу телятко, даю господареві молоко, і, поки я молода, він доглядає мене. Та як тільки хоч трохи зістарюсь, усе добро забувається: господар підгодує мене й продасть м’ясникові. За добро віддячують злом.
– Що ж, ти своїми вухами чув, що нам сказала корова. Тепер уже я тебе з’їм,– каже чоловікові тигр.
– Потерпи, запитаймо ще когось, – проситься подорожній.– Якщо й третій скаже те саме, тоді вже з’їси мене.
– Гаразд, ‘запитаймо третього,– погодився тигр.
Йшли вони, йшли і побачили голуба, що сидів край дороги. Голуб помітив подорожніх і злетів на дерево.
– Не бійся нас, голубе, ми тобі не заподіємо зла, – мовив чоловік. – Будь нашим посередником, розсуди нас.
– Як же я можу вас розсудити, коли не знаю, про що йдеться? Чого ви не поділили? – запитує голуб.
Подорожній розповів:
– Тигр потрапив у пастку й сидів у клітці, чекаючи неминучої смерті. А коли я проходив мимо, він побачив мене й став благати, щоб я випустив його з клітки. «Я тобі повік цього не забуду, все життя тебе шануватиму й служитиму тобі». От я й випустив тигра, врятував його од вірної смерті. І ось яка мені за те дяка: тигр хоче з’їсти мене. Хіба можна платити за добро злом?
Скажи своє слово, розсуди нас.
Голуб подумав трохи та и каже:
– Цього не може бути. Хто ж повірить у те, що ти сказав? Таке нікому й уві сні не присниться. Щоб тигр, цар звірів, та потрапив у пастку! Не бреши, чоловіче, не бреши марно, все одно тобі ніхто не повірить.
Подивився голуб на тигра.
– Це таки правда, – мовив тигр. – Чоловік не збрехав, саме так воно й було.
– Ні, не кажіть. Не повірю нікому, доки сам не побачу цього, – каже голуб. – Інакше я вам не суддя.
– Це неважко зробити,– каже тигр. – Ходімо, я знову залізу в клітку.
– Ходімо.
Утрьох повернули назад.
Заліз тигр до клітки, а голуб і каже чоловікові:
– Тепер зачини двері так, як було тоді, коли ти надійшов.
Потім відчиниш знову, щоб я побачив, як усе це сталося,
Чоловік так і зробив: зачинив клітку, замкнув і хотів уже знову відмикати, а голуб як закричить:
– Нерозумний, що ти робиш! Не відчиняй клітки! Віднині ніколи більше не звільняй тигра, що потрапив у пастку.
Чоловік подякував голубові та й пішов своєю дорогою далі.
