Одна жінка мала сина. Доки ще був малий, то тримався хати, а як підріс, то ніби у нього п’яти розсвербілися. Одного разу він сказав:
– Плачте не плачте, мамо, а я йду у світ… Лишаю вас одну.
– Таж ти ще не знаєш, що не з усього, що літає, можна борщ варити!
– Не журіться, мамо, я навчуся. А тут не хочу коріння пускати…
І пішов. Іде день, два, три… Під вечір зайшов до густого лісу, де хотів заночувати. Щоб вовки його не з’їли, виліз на дуба і розгніздився у розсосі. Коли прийшов сон, йому почулося з-під дуба:
– Ну, коли ж ти старостів пришлеш?
– Пришлю через тиждень.
– Хто знає?
– Знає той, який над нами.
Леґінь крикнув з дуба:
– Не бреши, нічого я не знаю!
Хлопець і дівчина як почули отой голос з неба, то так драпонули, що земля задудніла.
Уранці леґінь зліз на землю і знайшов під дубом плаща і хустинку. Одягнувся, витер носа і пішов своєю дорогою.
Прийшов у село. Плентається вулицями, а голод аж світиться з його очей. Коло хати якогось ґазди побачив черешню. «Попасуся трохи», – подумав собі і виліз на дерево. З’їв жменю черешеньок – і прив’язав душу. Раптом глип – господар запрягає коні, а ґаздиня поклала на фіру калачі, курку і сіль. Потім вона винесла дитину і сама сідає. Ґазда замкнув хату, поклав ключ під поріг і взяв у руки віжки:
– Вйо!
«Поїхали, мабуть, на весілля, але горілка ще мусила лишитися в хаті!» – подумав леґінь і зсунувся з черешні. Відімкнув хату й справді – знайшов там горілку, калачі та шмат ковбаси. Почав частуватися:
– Вип’ю за молодих, аби були щасливі! – І випив.
– Вип’ю за здоров’я ґазди і ґаздиньки! – І випив.
– Вип’ю за здоров’я їх дитинки! – І випив.
– Вип’ю, аби й моя мамка не журилася! – І випив.
Видудлив цілу пляшку горілки. З’їв півкалача і довжелезну ковбасу. Після того закортіло спати. Глипнув, а над ліжком звисає колиска. «Я, мой, не пам’ятаю, коли колисався. Ану, як то колись було», – подумав леґінь і заліз у колиску. Погойдався трошки і заснув.
Увечері вернувся ґазда з ґаздинею. Дуже здивувалися, що двері не замкнені, ковбаса кудись зникла і горілка випита…
– У нас були злодії! – сказав чоловік.
Жінка побігла до комори, подивилась по кутках.
– Усе на місці, чоловіче, – відповіла й почала розповивати на ліжку дитину.
А леґінь добре виспався, сів у колисці й позіхнув. Ґаздиня дуже спудилася, заверещала й вибігла надвір до чоловіка, що розпрягав коней.
– Йой, тікаймо, бо в колисці чорт! – кричала не своїм голосом.
Ґазда і ґаздиня бігли вулицею так, що аж болото розліталося. Леґінь теж почав тікати і навіть не помітив, що біжить за ними. Ґазди озиралися і аж землю рвали ногами. Нарешті леґінь забіг в одну вуличку. Глип, а двері в якійсь хаті відчинені нарозтвір. Забіг до сіней і – шусть у порожню бочку.
«Ну, думає, тут ніхто не вздрить. Можна спокійно переночувати».
І почав дрімати. Але небавком приторохтіла якась фіра і стала перед хатою.
Почувся голос:
– Жінко, допоможи зняти мішок з воза!
– А де ти був так довго?
– Та, бач, поламалися лотоки у млині. А потім прибіг Проць Фуфлик із жінкою ні живий ні мертвий. Сказали, що до них заліз якийсь дідько – з’їв два калачі, випив око горілки і стеребив найдовшу ковбасу. Гнався потім за ними усю вулицю. Люди побігли до Проця, а я, бач, додому, бо знаю, що ти боїшся чортів.
Взяли мішок з воза, понесли у сіни і висипали з нього муку в бочку, в якій дрімав леґінь. Він нараз схопився і почав кахикати.
– Чоловіче, у бочці є дідько! – заверещала жінка.
Чоловік схопив її за руку і – драла на вулицю.
Парубійко зрозумів, що йому тут нічого чекати. Вискочив з муки і теж драла за ними. Біг, як олень, аж раптом побачив коло одної хати отворений курник. Шусть туди й поліз на верхні банти. Сів і сидить. Отам скоро й заснув.
Уранці ґазда вийшов надвір і дуже здивувався, що в курнику кури кудкудакають. Напевно, залізла туди якась біда! Чоловік просунув голову в курник і побачив леґеня, що ще спав.
Побіг до хати й каже:
– Жінко, в курнику сидить той самий чорт, що завівся в нашому селі.
Жінка перехрестилася.
– Давай, небого, свячену воду.
Ґазда схопив глечик зі свяченою водою, підійшов до курника і хлюпнув сплячому в лице. Той прокинувся, заверещав і гепнувся з бантів просто ґазді на голову. Та одразу зірвався на ноги і так тікав, що зупинився тільки дома. Після того вже не залишав стару матір одну – сидів собі дома і згадував ту казку, що з ним сталася.
