У давнину жижі у селі дві родини – Чжан і Лі. У Чжанів був син Чжан Шуань. У Лі — дочка на прізвисько Лі Хуа — Лі Квітка. Красивими вродили юнак і дівчина і прославилися в тих краях своєю красою. Дружні вони були з дитинства і один одному потай поклялися не розлучатися і прожити разом до сивого волосся. Відправив Чжан Шуань сваху до будинку Лі Хуа. Але батьки дівчини відмовили юнакові через його злидні і вирішили віддати дочку за Вана-багача.
Вани обрали щасливий день, найняли трубачів і вирушили за нареченою. Чи не хотіла Лі Хуа сідати у весільний паланкін, батько з матір’ю її силою змусили. Заграла труба, носії підняли паланкін і понесли. Сидить Лі Хуа у паланкіні, головою об стінку б’ється — плаче. І ось, коли вже півдороги пройшли, чує вона — щось засвистіло. Це перевертень з неба зістрибнув: обличчя чорне, круглі очі. Схопив він наречену і помчав із собою.
Почув про це Чжан Шуань, зажурився і говорить батькові з матір’ю:
— Не жити мені без моєї Лі Хуа. Поки не знайду її, не буде мені спокою.
Каже юнакові батько:
— Поніс твою Лі Хуа злий перевертень, де ж ти тепер її шукатимеш?
Каже юнакові мати:
— Виніс твою Лі Хуа злий перевертень, не знайдеш ти її тепер ніде.
Чи не послухався Чжан Шуань батька з матір’ю, пішов з дому свою Лі Хуа шукати.
Скільки днів шукав, і не злічити, у кого не питав, де не вивідував, ніхто Хуа не бачив, ніде про неї не чули. «Може, з’їв мою кохану злий перевертень?» Думав, думав юнак, і сум його здолав. Сів він біля дороги, заплакав. Раптом звідки не візьмись білобородий старець. Запитує старець юнака:
— Чого ти плачеш, юначе? Хто тебе образив?
Відповідає юнак:
— Не стану я від тебе таїтися, дідусю. Злий перевертень мою кохану забрав. Багато днів я шукав Лі Хуа, тільки немає її ніде.
— Ходімо зі мною, — каже старий, — я знаю, де живе злий перевертень.
Почув це Чжан Шуань, швидко на ноги схопився і пішов за старцем.
Ішли вони, йшли, раптом зустріли юнака. Запитує його старець:
— Хто ти і куди прямуєш, юначе?
Відповідає юнак:
— Звати мене Ван Лан, ходжу я світом, шукаю свою наречену, викрав її на півдорозі з весільного паланкіна злий перевертень і забрав невідомо куди.
Закивав головою білобородий старець і каже:
— Ходімо з нами. Я знаю де вона.
І пішли вони далі втрьох: Ван Лан, Чжан Шуань та білобородий старець. Цілий день йшли, рисинки до рота не брали. У Чжан Шуаня кохана з голови не йде, не до їжі йому, не до пиття. А Ван Лана з голоду навіть тремтіло.
І каже він старцеві:
— Поїсти б треба. Підкріпимося і далі підемо.
Кивнув старий головою і каже:
— Оглянься, юначе, назад.
Озирнувся Ван Лан, дивиться — будинок великий стоїть, критий черепицею, ганок високий, біля ганку кам’яний лев.
І знову каже старий:
– Давайте увійдемо. Поїсти чогось запитаємо.
Підвів старець юнаків до ганку, у двері постукав. Вийшла на стукіт стара стара, питає:
— Що вам треба? Навіщо стукаєте?
Відповідає їй старець:
— Пампушок ми не спитаємо і м’яса нам не треба. Дай нам щось простіше. Зголодніли ми в дорозі.
Стара відповідає:
— Гаразд, ідіть за мною.
Увійшли вони за нею до кімнати, бачать — сидить на капі красуня, вісімнадцять років їй. А стара їжі всякої наскупала, пригощає гостей і так їм каже:
— Хочу я з вами про одну справу поговорити. Та не знаю, чи зіткнемося? Чоловік мій давно помер, живу я вдвох із донечкою. От і хочу до хати зятя прийняти, щоб годував мене на старості років. Хто з вас двох, юнаки, тут залишиться назавжди?
Почав старець Чжан Шуаня вмовляти. Але той і слухати не хоче, все про свою кохану думає. Взявся старий Ван Лана вмовляти. А Ван Лан і радий. Сподобався йому будинок під черепицею та молода красуня.
Залишився Ван Лан, а старець із Чжан Шуанем далі пішли. Трохи пройшли, трохи більше за версту. Раптом старий і каже:
— Забронював я хустку на ганку біля кам’яного лева. Вернися та принеси його мені.
Побіг назад Чжан Шуань, дивиться – будинок під черепицею зник, один лев залишився. Сидить лев, Ван Лана на шматки рве, схопить шматок і відправляє в пащу. Злякався Чжан Шуань, прибіг до старого і каже:
— Біда сталася, Ван Лана лев зжер.
А старий іде собі далі, не зупиняється.
— Знаєш, чому лев Ван Лана зжер? – Запитує.
— Не знаю, діду, – відповідає Чжан Шуань.
А старий йому каже:
— Подумай. Тоді й дізнаєшся.
Ідуть Чжан Шуань зі старцем день, ідуть ніч, і прийшли вони нарешті до кам’яного дому. Старець каже:
— Це і є моя оселя.
Увійшов Чжан Шуань, бачить — ліжко в кам’яному домі, і котел кам’яний, а чашки кам’яні, та тази кам’яні. Все з каменю виточено. Наказав старець Чжан Шуаню набрати соснових шишок, їжу приготувати. Ось уже сім днів минуло. Бачить старець, юнак не сумує, надії не втрачає, і питає:
– Хочеш Лі Хуа визволити?
– Хочу, – відповідає юнак.
— Іди тоді до західного краю неба, на Вогненну гору, дістань із печери Вогняного тигра дорогоцінний меч. Дам я тобі сукню, яка від вогню врятує, одягни її і сміливо йди вперед. Але пам’ятай, зробиш крок назад – зжере тебе вогонь.
Надяг Чжан Шуань біле плаття чарівне, так і іскриться воно, так і сяє, і попрямував до західного краю неба. Не злічити, скільки днів він до тієї гори діставався, як раптом бачить — попереду полум’я палахкотить, злобно шиплять вогняні язики, ось-ось небо лизнуть. Не злякався юнак, просто у вогонь пішов. Але що за чудо! Вогонь не бере. От і печера Вогняного тигра на самій вершині гори, сам господар її стереже, очі у тигра — два храмові дзвони, з пащі полум’я виривається. Згадав тут Чжан Шуань про свою Лі Хуа, ще сміливіший став. Кинувся він у печеру, бачить — меч на стіні дорогоцінний висить. Схопив юнак меч, тигра вдарив, звалився мертвий тигр, і тієї ж миті полум’я на горі згасло. Взяв Чжан Шуань меч, до старця вернувся.
Говорить йому старець:
— А тепер іди визволяти свою Лі Хуа. Забрала її риба-перевертень зі Східного моря і поселила на острові. Тільки знай, якщо страх тебе переможе чи сумнів, не врятуєш свою кохану.
Взяв Чжан Шуань дорогоцінний меч і пішов до східного краю неба. Не злічити, скільки днів він дістався Східного моря. А морю тому смарагдовому ні кінця немає, ні краю. Хвиля на хвилю набігає, буруни на буруни знаходять. Подивився він на всі чотири сторони і думає: «Хоч би човен якийсь утлий попався. Не боюся вітру буйного, нехай розгуляється морем, не боюся високих хвиль, нехай хоч до самого неба здіймаються. Нічого я не злякаюсь! Аби мені до того острова дістатися!»
Іде юнак берегом, вітер йому піщинками обличчя коле, море водою ноги мочить, голод його мучить, холод наскрізь пробирає. А юнак іде та йде.
Але одного разу побачив він, що морем персикове деревце пливе. То хвилею його захлисне, то знову на поверхню винесе. Дивиться юнак на деревце, раптом бачить — три персики на ньому червоніють яскраво серед зелених листочків. Пливе деревце прямо до юнака. Зловчився Чжан Шуань, ухопився за гілки, і так раптом йому захотілося пити! Зірвав він персик з дерева, хотів його з’їсти, але тут пролунав грізний рик і звідки не візьмись тигр вискочив. З переляку Чжан Шуань у воду впав. Тигр тим часом зник, і персикове дерево теж кудись поділося. Чує юнак — тіло його легким стало, ну, просто персиковий листок, і ступив він на воду, мов на тверду землю. Стоїть і не тоне. Персик той виявляється чарівним був, міг від води врятувати. Тримає Чжан Шуань у роті чарівний персик і прямісінько до острова йде. Лежить той острів посеред моря, чорною імлою оповитий, буйною травою порослий.
Тільки ступив юнак ногою на острів, а назустріч йому з імли риба-перевертень вийшла з солдатами-креветками та полководцями-крабами. У всіх списи довгі та рогатини сталеві. Сама риба-перевертень чорна, на голові шолом срібний блищить, на тілі панцир зі срібла сяє. Закричала риба, загуло у відповідь їй море, оточили юнака креветки-воїни та полководці-краби. Не злякався юнак, не став назад задкувати. Підняв він свій меч дорогоцінний, обернувся на схід — та як змахне, обернувся на захід — та як ударить! Побігла від меча біла вогненна доріжка. Тієї ж миті імла розвіялася, а воїни та полководці креветками та крабами обернулися, стали в різні боки розповзатися.
Риба-перевертень глянула на блискучий меч — очі заплющила. Тут юнак її й зарубав. Потім знайшов він свою кохану, і вони стали чоловіком і дружиною.
