Одній потворній жабі набридло жити в озері, вона надулася і — хляп! — вистрибнула з води на берег та з таким шумом, що навіть злякала корову, що паслася на лузі. Коли корова добре розгледіла жабу, не витримала і засміялася:
— Отак чудово! Високо стрибаєш, люба!
Вислухавши похвалу, жаба вирішила не вдарити лицем в болото і надувшись, стрибнула ще двічі.
— Ну що, матінко корово, високо я стрибнула? — гордо спитала вона.
— Високо, високо! – відповіла та.
— Вище твоєї ноги?
— Звичайно, вище!
Жаба зраділа і знову запитала:
— Вище твоєї спини?
— Набагато вище! Боюся, якщо ти ще натужишся, то застрибнеш прямо на небо! Дивись не перестарайся!
Жаба прийняла слова корови за чисту монету і замислилась. Не так уже й погано було б потрапити на небо! Жаба повернулася в озеро і почала мріяти. Вона завжди вважала себе розумнішою за інших і, коли розмовляла з сусідками, неодмінно надувалась і витріщала очі, наче важна пані. Інші жаби, почувши, що вона хоче застрибнути на небо, підняли її на сміх. А стара жаба почала лаяти її за такі мрії і навіть раз вкусила. Усі сусіди вирішили більше з нею не розмовляти та сховалися подалі.
І ось наступного дня жаба задумала застрибнути на небо. Рано-вранці вона висунулася з води, надулася і подивилася вгору. По небу саме летів лебідь, і жаба крикнула йому:
— Гей, посунься! А то я тебе зіб’ю!
— Ти чого кричиш? — спитав лебідь.
— Зараз я застрибну на небо! – відповіла жаба.
Почувши це, лебідь засміявся, він сміявся до сліз, а потім навмисне сказав:
— Стрибати стрибай, тільки не збий мене!
Жаба увібрала в себе більше повітря і вистрибнула на берег.
— Вже небо? — задоволено спитала вона.
— Ні, ще далеко! – відповів лебідь.
Хляп! — жаба підскочила ще раз і застрибнула на камінь.
— А це небо?
— Півдороги лишилося, раз стрибнеш — і на небі! — захихотів лебідь.
Хляп – хляп! — жаба перестрибнула на великий камінь, а лебідь закричав:
— Не стрибай далі! Вже небо!
Жаба була у захваті. Вона обскакала весь камінь навколо, а потім хлюпнулась назад у озеро.
— Я щойно побувала на небі! – Заявила вона іншим жабам.
— А яке це небо? — спитали ті.
— Як великий камінь! І зовсім недалеко: три стрибки – туди і один – назад!
